Першим виділити можна, як проводили неділю у селі, другим весілля, похорони, як проводжали вівчарів, тай у загальному, життя українського сільського населення у дану добу. Цей твір дуже чітко показує нам цю епоху, ми наче переживаємо кожен рядок, автор дуже вміло передав атмосферу гуцульського життя !
Захар Беркут є одним з головних персонажів. Навіть повість названа його іменем.
Цей шанований громадою чоловік мав поважний вік. Було йому дев'яносто років. На своєму довгому життєвому шляху зробив безліч добрих справ, виростив вісім синів.
«Високий зростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин» - так про нього дуже точно говорить автор. Бо не дивлячись на старість, Захар став надійною опорою для односельців. Був розумним, справедливим, благородним. Радо ділився своїм досвідом і знаннями, «навчав кожного, показував і заохочував». Тому односельці рахувалися з його думкою і поважали його, часто зверталися за порадою. Старий Беркут знався на ліках, не одному допоміг у біді.
Захар Беркут не тільки шанував та дотримувався народних традицій, спонукав інших не забувати своє коріння. Тому в годину небезпеки нарівні зі всіма боронить свій край від ворогів.
<span> Автор симпатизує своєму герою. Приділяє багато уваги опису зовнішнього вигляду, рис характеру. Описує дуже детально, як нікого іншого. Зі захопленням розповідає читачеві про його добрі вчинки. Навіть умираючи, Захар Беркут не забув про громаду, а залишив мудрі настанови для своїх односельців, бо вірив, що «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим».</span>
1 Квартал любові
2 Клумба Фрідріха
3 Фрау допомагають німцям
4 Опис Фрідріха
5 Дивне ремесло
6 Смерть німця
7 Квітка і хрест
8 Дівчатка у білих сукенках
До рідного <span>народу
</span><span>Народе без пуття, без чести і поваги,
Без правди в письменах, завітах предків диких,
Ти, що постав єси з безумної одваги
Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!</span><span>Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,
Закляв його Боян від кражі й чудоядства:
Одно воно твого життя міцна основа,
Певніша над усі потуги і багатства.</span><span>Це голос праведний до тебе з домовини,
Промова душ святих, що марно погибали
В страшенних злигоднях двоїстої Руїни…
Останню козаки твоїм тріюмфом звали.</span><span>О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати,
Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого:
Бо мають всі твої сусіди що назвати
Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.</span><span>Що не здобув єси мечем серед Руїни,
Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій:
Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни,
І з материзною ховаєшся мов злодій.</span><span>На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся,
І зрозумій, який ти азіят мізерний,
Розбоєм по світах широких не пишайся,
Забудь свій манівець, козацький пролаз темний,
І на культурну путь Владимерську вертайся.</span>