Розмір - п'ятистопний хорей.
Художні засоби: 1)Епітети: темний садочок, синє небо, очі карі. 2) Ототожнювання:
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
3)Метафора: <span>Чорніє поле, і гай, і гори</span>
Цахес виглядає в очах у оточуючих ідеалом. Всі чужі заслуги дістаються саме йому, а справжній хозяїн заслуг залишається по забортом. Тому, який би поганий вчинок він не вчинив, його ніхто не може викрити.
Угар Вовк — тухольський боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Портрет і зовнішність Тугара Вовка «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». Риси характеру Тугара Вовка а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість; д) корисливість; е) улесливість. Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Ознаки народної балади: напружений сюжет, трагічний фінал, метаморфоза (дівчинка перетворюється на русалку).
Художні засоби:
- епітети: високі палати, мною малою, мною молодою, синьою дніпровою водою, моя грішна мати, тихо похитнулась, дніпрові дівчата;
- метафори: залоскочи серце, серце сміється, п’є-уп’ється, хвилі привітайте, лозина похитнулась.
- порівняння: кров-сльози; поринула, мов пліточка.
- пестливі слова: русалонька, русалочка, пліточка, радісінькі.
Зазначені художні засоби теж типові для усної народної творчості.
Свої думи поет посилає на далеку Україну, до простого народу. Адже його
думи — як сироти, а сиріт пожаліє тільки бідна людина, яка зазнала
немало горя, голоду, злигоднів. Шевченко вірить, що ненька Україна
привітає його «діток нерозумних, як свою дитину».