На літніх канікулах Андрій і Петро поїхали у гості до бабусі у село . Вони давно мріяли сходити до річки , погуляти у бабусиному садку , порозважатись та поїздити на тракторі діда Максима .У селі пахло свіжістю весни , п'янким ароматом хмелю і тонким , ледь відчутним запахом кульбаб . У стріхах збудували ластівки гнізда і пташенята співали на все село , їх щебет обплутував слух і зачаровував хлопців. Все було чудове і цікаве , зовсім не так , як у місті .
Ніжний ранковий промінь пробудив хлоп'ят , і вони помчали на кухню , де їх чекала бабуся . Поснідавши друзі вирішили піти до річки . Дідусь їм розповідав , що біля річки захований скарб , який ніхто не відшукав . За легендою - цей скарб заховали козаки від султана . І Петрику було дуже цікаво - який цей скарб ?
Взявши мотики хлопці вирушили в подорож . Легкий ранковий туман обіймав річку , яка спала під ранішнім сонцем . Свіжий вітерець розвівав ранкову прохолоду . Хлопці стомились і сіли відпочити .Раптом Андрійко побачив на березі річки камінь . Підійшовши блище вони побачили на ньому надпис . Хлопці зраділи такою знахідкою і намагались підняти камінь . Але він був надто важкий .
Шукачі скарбів спробували відкопати загадковий камінь , який причаїв невідому таємницю . У селі ніхто не знав звідки цей камінь , і хто його туди поклав ...
Відкопавши камінь , хлопці побачили скриньку . Вона була міцно скована трьома замками . Андрій взяв неї і поніс до дідуся .
Відкривши скриньку , всі побачили дивовижні прикраси з золота .Хлопці не могли натішитись своєю знахідкою , і вирішили віддати свій скарб в історичний музей .
Приїхавши до школи , Андрій і Петро розповідали усім друзям про свої неймовірні пригоди у селі і про давній скарб козаків , давно забутий на березі річки .
Та <span> ой </span><span> як </span><span> крикнув </span> же <span> та </span><span> козак </span><span> Сірко </span>,<span> Та </span><span> ой </span> на своїх же, гей, козаченьків:«<span> Та </span> сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,<span> Та </span> збирайтеся до хана у гості!»<span> Та </span> туман поле покриває,Гей, <span> та </span><span> Сірко </span> з Січі виїжджає.Гей, <span> та </span> ми думали, <span> та </span> ми ж думали,Що то орли <span> та </span> із Січі вилітали,—Аж то військо <span> та </span> славне запорізьке<span> Та </span> на Кримський шлях з Січі виїжджало.<span> Та </span> ми ж думали, <span> ой </span><span> та </span> ми ж думали,<span> Та </span> що сизий орел по степу літає,—Аж то <span> Сірко </span> на конику виїжджає.Гей, <span> та </span> ми ж думали, <span> ой </span><span> та </span> ми ж думали,<span> Та </span> що над степом <span> та </span> сонечко сяє,—Аж то військо <span> та </span> славне запорізьке<span> Та </span> на вороних конях у степу виграває.<span> Та </span> ми думали, <span> ой </span><span> та </span> ми ж думали,Що то місяць в степу, <span> ой </span>, зіходжає,—Аж то <span> козак </span><span> Сірко </span><span> та </span> козак же СіркоНа битому шляху та татар оступає.
Василя Стефаника <span>називають "українським Мопассаном".</span>
Лося планували включити до Червоної книги України 2009 року, проте вид не отримав цього охоронного статусу.
На пишній калині жив Соловейко. Кожного ранку він прокидався і починав виспівувати своїм чудесним голосом. І всі довкола з задоволенням слухали його спів. Та одного разу раптом пішла злива. Соловейко змок, та й застудився. Сидить, бідний, співати не може. горлечко болить. Прилетіла до нього Бджілка, та й питає :"Що трапилось, чому ти не співаєш?" Ледь зміг Бідний Соловей розповісти про свою біду. Тоді Бджілка полетіла до вулику, набрала у маленьке відерце запашного меду, та й принесла Соловейкові, щоб той лікувався. Він кілька днів поїв медку, та й виздоровів. І знов почав співати, веселити всіх довкола.