Популярнисть полягаэ у тому що поеться про батькивщину символику
Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби.Драматизм образу Лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. Під впливом обставин в’яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. Він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. Роздвоєність натури Лукаша відбилася і в його мові. Спочатку, коли він був під впливом поетичної душі Мавки, своєю красою його мова наближалася до мови Мавки. Звертаючись до коханої, він говорить: «Я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти!» З огрубінням характеру грубішає мова Лукаша: «Ах, дай спокій! Не маю часу… Мати все гризуть за тебе!..» — відповідає він Мавці. Коли ж вона попросила Лукаша заграти на сопілці, він каже: «Ет, не пора мені тепер грати». До Мавки звертається ще й такими словами: «Тепер уже почнеться дорікання». Та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». Мавка тільки сумує, що Лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись».За зраду Лукаш тяжко карається — Лісовик перетворив його на вовкулаку. Мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. Але надто пізно. Він не може повернути втраченої коханої.<span>Від образу Лукаша невіддільна постать його Долі. Це загублена Доля, яка колись супроводжувала щастя юнака. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів. Але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. Образ Долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.</span>
1. А обернися, син! Диви, ти смішний який! Що це на нас за попівські підрясники? І так всі ходять в академії? — Такими словами зустрів старий Бульба двох синів своїх, що приїхали додому до батька.
2. — Стійте, стійте! Дайте мені розгледіти вас гарненько, — продовжував він, повертаючи їх, — які ж довгі на вас свити! Які свити! Таких свит ще і на світі не було. А побіжи котрий-небудь з вас! Я погляну, чи не впаде він на землю, заплутавшиья в поли.
3. — Дивися ти, який пишний! А чому ж не сміятися?
4. Ах ти, сякий-такий син! Як, батька?..
5. — Як же хочеш ти зі мною битися? то хіба на кулаки?
6. — Ну, давай на кулаки! — говорив Тарас Бульба, засукавши рукави, — погляну я, що за чоловік ти в кулаці!
Можна дібрати до поданих слів такі слова, що римуються:
<span>сад - маскарад, виноград;
ренет - кабінет, пістолет, портрет;
баштани - каштани, сарафани;
в хустках - в пелюстках, в нитках;
на путi - в забутті, в животі, в простоті.</span>
Тема-розповідь про подвиги Айвенго, Ричарда на тлі ворожнечі норманів і саксів.