<span>1.Суперечка між братами
2.Чарівна загадка
3.Відповідь Марусі
4.Заздрість пана
5.Каша для курчат
6.Полотно з льону
7.Найтонша гілочка
8.Прохання пана
9.Розсудливість дівчини</span>
1.Куди ми поїхали?2.Хто був героєм Ураїни?3.Де народився Іван Піддубовний?4.Кого переміг Іван Піддубовний?5.В якому році помер І.Піддубовний?
Досить часто можна почути про те, що треба творити добро, і тоді навколишній світ стане кращим. Народна мудрість говорить: «За добро добром відплачують». Але зараз з випусків новин, з подій, що відбуваються навколо нас, можна побачити зовсім інше. У нашому жорстокому світі на добро, яке ти робиш іншому, часто віддячують злом. Важко не погодитися, що зараз занадто часто трапляються невдячні люди. Деякі не відповідають на добро злом, але й подяки від них важко дочекатися.
І все-таки не потрібно розчаровуватися в необхідності творити добро. Перш за все, це треба робити вже через те, що простягнути руку допомоги чи просто комусь посміхнутися – це нагальна потреба будь-якої нормальної людини. Винайти чудодійні ліки від невиліковної хвороби, зігріти змерзлого, допомогти немічній людині перейти вулицю чи просто сказати добре слово підтримки товаришу – цього ми потребуємо не менше, ніж кисню або їжі. Звичайно ж, коли прагнення людини закінчуються на її обіцянках і красивих промовах – це майже нічого не коштує, адже слова завжди треба доводити діями.
Я вважаю, що творити добро – це потреба не тільки людини, а й будь-якої живої істоти. Можна пригадати багато випадків у світі тварин, коли собаки виховують покинутих кошенят чи навпаки, а вовки вигодовують загублених у лісі дитинчат їх заклятих ворогів – людей. Не може жива істота існувати без того, щоб не творити добро. Та й усі релігії вчать своїх послідовників робити добрі вчинки.
<h3 />
У сучасному світі, у нашому стрімкому житті іноді забуваєш, що оточуючим треба посміхатися, інколи казати щось хороше, за потреби допомагати. Замість цього люди дратуються, огризаються і сваряться між собою. А потім стає дуже соромно, як стає соромно і після того, як губишся, коли отримуєш шанс зробити добрий вчинок і не використовуєш цю нагоду. Сьогодні творити добро – справа невдячна, та треба відкинути ці обмеження і робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вдячність чи вигоду. Може, комусь це й може здатися дивним, але від цього можна отримати велику радість. Мабуть, саме тому найщасливіші серед нас люди – це ті, хто вміє допомагати оточуючим просто за покликом своєї душі.
Одним з найяскравіших прикладів безкорисливої доброти може бути героїня поеми Т. Шевченка «Наймичка». Ця жінка усе своє життя присвятила вихованню свого сина, який навіть не знав, що вона його мати. А якщо брати реальне життя, то прикладом для кожного з нас можуть бути волонтери, які, не шкодуючи сил та часу, допомагають рідній країні, її синам та дочкам, збираючи кошти на боротьбу з ворогами та хворобами. Саме таке добро треба творити в наш час, саме воно має усі шанси на перемогу над злом.
У кожної людини було дитинство, рідний дім. а додому завжди вела рідна стежка. коли людина далеко впершу чергу згадує свій рідний дім , стежку. Зі стежкою пов"язано все і дитинство, дім ,сім"я, радощі, сум! а стежка до криниці, про неї теж багато згадують люди які тоді брали воду з криниці, чичту смачну воду! тоді не було крану, світла, техніки, люди все робили руками, все робили з душею! Криниця в українській сім"ї була дуже цінною. стежка яка звязана з криницею! треба любити те що було до нас та шанувати звичаї нашіх предків!
Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спад-; щині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.Одним із найкращих творів на історичну тематику, зокрема на тему козацтва, є поема «Гамалія». Головний образ поеми — отаман Гамалія. Цей образ не змальовує нам реальну історичну постать, він створений Шевченком. Але ж цікаво, що, попри свою «вигаданість», Гамалія залишається живим для читачів, він уявляється нами як реально існуюча людина. Мені здається, що це свідчення художньої майстерності Шевченка, яка, у будь-якому разі, все одно не підлягає сумніву…Отож, отаман Гамалія. Я уявляю його високим сильним чоловіком з глибокими карими очима, з яких проглядає мужність та звитяга, готовність до будь-яких випробувань. Козаки-запорожці, звісно, поважають та люблять свого отамана. Почувши плач невільників, Гамалія вирушає визволяти своїх земляків з ворожого полону. У місті Скутарі він з іншими запорожцями перемагає ворога, визволяє бранців та повертається додому. Отаман Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він сміливий та мужній, не ховається за спини товаришів під час бою, ладний життя віддати за будь-кого із своїх побратимів, тим більше — за добробут та волю своєї Батьківщини. Я вважаю, що Тарас Григорович звернувся до зображення саме узагальненого, ніби «неіснуючого», образу з певною метою… Адже, з іншого боку, він міг змалювати реальну історичну постать, бо історичні свідчення козацьких походів, звісно, були. Але Шевченко створює саме узагальнений образ для того, щоб підкреслити, що усі події, що відбулися з Гамалією і його товаришами, могли відбутися (і, найімовірніше, багато разів відбувалися) з будь-яким загоном козаків. Уявіть собі, що за часів козацтва в Україні були тисячі таких, як Гамалія… Виходить, що мужній, сильний козак, який багато разів ризикував життям за своїх друзів та за Батьківщину, який понад усе цінує у своєму житті козацьку волю та рідну країну, ладний битися не на життя, а на смерть з її ворогами, — це типовий образ! Тобто не типовий образ для літератури про козаччину, а типовий образ з життя козаків! Особисто мене по-справжньому вразила ця думка!<span>Образ Гамалії, як і усі інші створені Кобзарем образи козаків, викликають справжнє захоплення та гордість за свою Батьківщину, яка породила на світ таких синів, синів, що по-справжньому її гідні. Я впевнений, що вивчення літератури, присвяченої темі козаччини в Україні, допоможе нам не тільки більше дізнатися про минувшину свого народу, а й уявити собі козаків, зокрема через образ отамана Гамалії.</span>