Савка — компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп’ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до «хазяїнів», придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, «з грішми, сказано ж, і чорт не брат». Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає «запродажню запись на воли».
"Борітеся- поборите!"
"за вас правда, за вас слава
і воля святая!"
" запить з московської чаші московську отруту!"
" на всіх язиках все мовчить"
"не вмирае душа наша"
«МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ…» АНАЛІЗ Аналіз вірша «Мені однаково, чи буду…» — тема, ідея, віршовий розмір, жанр, художні засоби та інші питання розкриті в цій статті. «Мені однаково» — вірш Тараса Шевченка, написаний 17-19 травня 1847 у Санкт-Петербурзі і входить до циклу «В казематі». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять. Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні». Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить. Саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду». Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую збудять… Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.
Михайло Васильович Ломоносов – великий російський вчений-енциклопедист. Його особу вже давно стала хрестоматійною. Про його унікальні здібності складали легенди і міфи, адже він досяг неймовірних успіхів у багатьох областях знань. Підбірка цікавих фактів про Ломоносова допоможе дізнатися багато нового про його життя та діяльності.
Факти з життя М. в. ЛомоносоваМайбутній великий вчений з'явився на світ в маленькому селі Мишанинской в Архангелогородской губернії. Його батько належав до поморам – невеликий за чисельністю етнографічної групи російського населення, які мали свою культуру і звичаї. Сім'я жила з доходів від рибної ловлі. Це була важка і небезпечна праця. Але, незважаючи на це Михайло рано почав виходити в далекі морські промисли з батьком – з десяти років. Рибалили вони в суворому Білому морі і доходили до Соловецьких островів.У чому біографія Ломоносова – це життя, вчинки і служіння всупереч обставинам. Так, всупереч важким умовам життя, він знайшов час і навчився грамоті. Допоміг йому в цьому С. Н. Сабельников – дяк місцевої Дмитрівській церкві.Одного разу юний Михайло випадково дізнався про твердий намір батька його одружити. Він прикинувся хворим, щоб сватання було відкладено, і вирішив негайно бігти в Москву. Вночі він таємно покинув отчий дім і примкнув до обозу торговців, які тримали шлях до столиці. Подорож було нелегким, але рівно через три тижні вони прибули до Москви.Багато в короткій біографії Ломоносова Михайла Васильовича цікавих фактів. Приміром, один раз він підробив документи. Справа в тому, що за походженням він не міг вступити у Московську слов'яно-греко-латинську академію. Пристрасть до наук підштовхнуло його на скоєння проступку: він видав себе за сина холмогорського дворянина.Бажання вчитися не було примхою або забавою. Він довів це, ставши одним з кращих учнів. В нагороду за старанність і старанність він разом з дванадцятьма іншими випускниками академії відправився в Петербург, а потім до Німеччини для подальшого навчання. В Європі він провів п'ять довгих років. Однак, для нього вони пролетіли, як один день. Він там знайшов те, що не міг знайти в рідній вітчизні – нові знання і вміння в таких галузях, як металургія, гірнича справа, фізика, хімія і філософія.Видатні розумові здібності, інтереси та діяльність Ломоносова збагатили багато галузей знань. Якщо говорити коротко, саме він займався дослідженнями атмосферного електрики, вивчав силу тяжіння, пояснив, з чого складається речовина – атомно-молекулярна теорія, з'явився творцем теорії кольору, відродив мозаїчне мистецтво, відкрив атмосферу на Венері і багато іншого.Якби не заступництво російської імператриці Єлизавети Петрівни, то Ломоносов був би страчений. Справа в тому, що він вів непримиренну боротьбу з академіками, потоком прибували з Європи німцями, які насаджували своє бачення російської історії і спотворювали її до невпізнання догоду своїй «норманської теорії». Пристрасті в Російській академії наук розпалювалися і апофеозом «поєдинку» став арешт Михайла Васильовича. Суд визнав доведеною провину Ломоносова і засудив до смертної кари або покаранню батогами.Цікаво відзначити, що відразу після смерті великого російського вченого всі документи з його архіву були конфісковані і безслідно зникли. Через кілька років німець Міллер видав частина праць під ім'ям Ломоносова. Але хто справжній автор цих робіт – невідомо.Навколо імені Ломоносова завжди ходили легенди, всілякі домисли і чутки. Він – незаконнонароджений син Петра Першого – це, мабуть, один із самих неймовірних і інтригуючих міфів. З можливим великим «предком» Михайла Васильовича явно ріднили стати, буйний норов і невгамовна пристрасть до наук і всіляким перетворенням. Говорили також, що не тільки унікальні здібності Ломоносова допомогли йому поступити в Академію, але і високе заступництво. Але розмовами все і обмежувалося, оскільки письмових доказів того не знайшлося.Саме про буйності вдачі великого вченого розповідали багато анекдотів. Одного разу пізно ввечері на Василівському острові на нього напали розбійники. Їх було троє. Після несподівано запеклого опору двоє одразу ж зникли з місця події. Залишився Ломоносов повалив на землю і змусив у всьому зізнатися. Виявилося, що вони матроси і вирішили напасти на випадкового перехожого з метою пограбування. У гніві Михайло Васильович відібрав у нього одяг. Сам грабіжник виявився пограбованим, а потерпілий приніс додому несподіваний трофей.