Наша українська земля дуже красива в самому
широкому розумінні цього слова. І зовсім не треба шукати пишномовні слова для
того, щоб описати цю красу. Достатньо цікаво розповісти про життя людей, які
кожен день спілкуються з природою и живуть найближче до її витоків. Саме так і
зробив український письменник Всеволод Нестайко у своїй захоплюючій повісті «Тореадори з Васюківки», в якій йде мова про
цікаві пригоди двох сільських хлопчиків – друзів і найбільших у селі розбишак.
Усі події цього твору відбуваються на тлі незрівняної краси української
природи, яка відіграє важливу роль у повіст<span>і справляє незвичайне враження на читачів будь-якого віку. Ява Рень та
Павлуша Завгородній коїли немало лиха своїм односельцям, але робили це не зі
зла, тому й прощали їм селяни майже усе. Автор трилогії доводить, що будь яка
людина, яка живе у тісному співіснуванні з природою, має щиру та добру душу,
вона не здатна на підлість і зраду</span>
<span>мають романтичний характер це точно</span>
Шлях в життя дає, мов мати.
Кличе мудрості пізнати.
От урок останній. Квіти.
Линуть діти в світ радіти.
А у неї — інші діти!
Вірю, що небо буде голубе,
Екватор залишиться на місці,
Райдуга розсмішить тебе і мене,
Очі засяють в посмішці.
Ніколи не плачите,
І ніколи не зліться,
Коли для світу багато значите
А для себе особливе місце.)
В стихотворении царит неспокойная обстановка и ожидание продолжения боя.Но все ждут победы для себя