Щастя у тому, що він потрібен. Петро, не зважаючи на сліпоту, став хорошим музикантом, його гру слухсли люди. Він одружився, мав сина, він був щасливий з Того, що знайшов своє місце в цьому світі, що міг вносити свій вклад в суспільство. Його життя не було марним.
Дарын будет но ты еще раз проверь
Гобсек – герой однойменної повісті Оноре де Бальзака. Він працює лихварем, особисто ходить по домівках клієнтів, вимагаючи оплату векселя. Герой накопичив вже величезний статок, але спрагу грошей так і не втамував. В його характері переважає скупість, але, незважаючи на це, він є неоднозначною особистістю.
Нестора Літописця назівають упорядником "Повісті...", адже точний автор невідомій. Є багато теорій, про те хто написав "Повість минул літ", але однозначної відповіді нема. Зокрема є три редакції твору
1) Була створена в 1113 році-Нестором, який на той час був монахом Києво-Печерського монастиря
2)Була укладена в 1116 році ігуменом Видубецького монастиря.
3)Була укладена 1118 році монахом того ж Видубецького монастиря для сина Володимира Мономаха Мстислава.
До того ж деякі вчені вважають, що усі три упорядковники працювали разом.
<span>До постаті одного з керівників гайдамацького руху на ПоділліуXVIII ст. Сави Чалого, опоетизованого в народній баладній пісні, ще в 1838 р. звертався Микола Костомаров, Його романтична трагедія «Сава Чалий» занадто вільно трактувала мотив та ідею народної пісні, в якій засуджувалося ренегатство повстанського ватажка, що перекинувся в шляхетський табір. Микола Костомаров намагався довести невинність зрадника і натомість показав Гната Голого, який вбив Саву, як лиходія.</span><span>Карпенко-Карий у своєму творі зображує гайдамацький рух за фольклорною традицією. Показуючи трагедію визвольних змагань народу, зумовлену зрадою ватажка, який за панські ласощі й принади» перекинувся на бік По-тоцького і став страчувати своїх недавніх побратимів, драматург акцентує на справедливості помсти над перекинчиком, здійсненої його колишнім товаришем Гнатом Голим. Осуджуючи поведінку зрадника, Карпенко-Карий порушував болючі проблеми сучасного йому суспільного життя, розв'язував їх з демократичних позицій.</span>Трагедійність долі головного героя твору полягає в тому, що Сава Чалий як людина високих моральних поривань, бурхливих пристрастей прагнув відстоювати Інтереси поневоленого, закріпаченого селянства, але, заплутуючись у сітях, уміло розставлених шляхтичем Шми-гельеьким, починає вагатися. Кохання до шляхтянки Зосі засліплює очі запорожця, він починає стримувати вибух народного гніву, закликає чекати «слушного часу». Все це приводить до розриву між Савою і Гнатом, а отже, й до переходу гайдамацького ватажка в табір Іїотоцького.<span>Так непересічна особистість вироджується на наших очах, власне стає однодумцем хитрого, підступного Шми-гельського, що, маскуючись, грає роль козака.
У фіналі трагедії Сава намагається виправдатися перед гайдамаками («Я лиш обороняв від кривди вашої ввесь край»). Але такі «виправдання» Гнат категорично відкидає, нагадавши про його злочини, заподіяні й колишнім товаришам, і всьому народові. Пафос твору — в осуді зради як найстрашнішого зла.</span>Уроки трагедії Карпєнка-Карого, її злободенність полягають насамперед у тому, що і в момент її написання, і пізніше, навіть сьогодні вона закликає до єдності народу, до єдності ватажка і мас, Трагедія, звертаючись до кожного з нас, навчає обдумувати кожен крок, кожний вчинок, нагадує, що невиважені дії можуть привести людину до горя, нещастя, до невідворотного кінця.<span>
</span>