Характеристика Санька і Грицика з твору"Джури козака Швайки" В.Рутківського :
Санько: єдина дитина у родині. Матір його пестить, дуже хвилюється та опікає. Це мрійливий хлопчик, який багато фантазує. Він досить спокійний, розсудливий. Санько має хист до ворожіння, подумки навіюючи власні бажання іншій людині.
Грицько: сирота, який по черзі живе у різних людей та допомагає їм по господарству. Дуже активний та жвавий хлопчик, який не може всидіти на місці. Гриць ніколи не дасть себе обманути, адже він дуже уважний до людей та має зіркі очі.
Якось я гуляв із другом
Волочили ми хапугом
А Павлуша, як сказав:
...-досить, вже повідгризав(ходити кругом).
Помер Мономах 19 травня 1125 р. в 73 році життя. Прожив більш-менш стільки, що Ярослав Мудрий, але на великокняжому столі просидів (формально) тільки дванацять літ. Фактично, то на широкій арені української політики виринув він іще за життя свого батька й вже тоді виявив стільки енергії, що не було сумніву, що він, а не хто інший з князів стане в очах громадянства справжнім ідеалом князя-володаря. Літопис називає його «благовірним, христолюбивим, великим, чудним, святим і добрим». Але тими прикметами не вичерпується характеристика Мономаха так само, як мало що нам говорить про цього володаря, войовника й дипльомата похвала духовенства, мовляв він «любив митрополитів, єпископів та чорноризців». Це була прикмета всіх розумних князів, що хотіли забезпечитися проти опозиції з боку всевладного духовенства. Мономах, це була надто багатогранна особистість, щоби її можна охопити одним реченням чи сухим вичисленням прикмет, як це робить літопис. Куди краще характеризує себе сам Мономах у своїм «Поученню дітям», що є життєписом Мономаха, прибраним у дуже цікаву, приповідну форму.
“Гуси-лебеді летять” характеристика образів
Повість «Гуси-лебеді летять» – автобіографічний твір. Маленький хлопчик Михайлик живе в селі у великій родині. Бабуся й дідусь, тато й мама, сам Михайлик — натури цільні й поетичні, працьовиті, розумні й талановиті. Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина. Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи. Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дсм’лн був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
Пропоную скласти таку казку під назвою "Зустріч із Вечором":
Одного
зимового дня ми з товаришами дуже довго гуляли на вулиці. Ми катались
на санчатах і грали в сніжки. Ми й не помітили, як минув час. Взимку
темнішає дуже рано. Коли ми зрозуміли, що вже настав час вертатись
додому, було вже дуже темно.
Я йшов дуже наляканий - це була моя перша
самостійна зустріч із Вечором. Кожен звук навколо лякав мене: скрип
дерев, крик птахів, гавкіт собак. Я йшов, пришвидшуючи хід. Зустріч із
Вечором справила на мене велике враження. Вечір такий таємничий та
загадковий... Прислухаючись до кожного шереху, я добіг додому. Там на
мене чекала тепла вечеря. Ось якою була моя зустріч із Вечором.