Ответ:
ДОПОМОГА ДОВБУША БІДАКОВІ
Довбуш зі своїми хлопцями вийшов дорогою у село А коли здибав на дорозі чоловіка і запитав:
— Котре тут село єсть багате у вас?
А хлоп відповів:
— У нас цілий повіт — самі бідаки.
— А котре, — каже, — село найбідніше?
— От те просто, що я йду.
— А ти маєтний?
— Та бачите по мені, у яких лахманах подертих, і ще маю на ногах ходаки з лика.
— А чи ви чули про Довбуша? — Я чув від людей, що він виробляє дуже несотворенні речі?
— Ой, чув, пане, про нього, дай йому боже здоров'я! Д-о-о-о-брий чоловік! Той Довбуш — як рідний брат, як у багачів візьме, то бідному дасть.
— А є у вас худоба яка?
— Ой пане, одна ялівочка, ще не має року, ще не доїться, ще треба чекати цілий рік, поки буде молоко.
— А діти у вас є?
— Та є, прошу пана, четверо.
— Так більше не маєте, лиш ту одну ялівочку?
— І дві курки.
— А що жона ваша робить?
— О пане, ходить по багатих господарях працювати, бо маю півморга грунту і нам не вистачає на життя.
— Ага!—сказав Довбуш—А скільки така корова стоїть у вас на торзі, що вже доїться?
— Сімдесят-вісімдесят ринських, скільки можна виторгувати, а старики по сорок, по п'ятдесят.
— А ви бись не хтіли мати корову з молоком?
— Ой пане, чи хтів би мати?! Але звідки взяти?
— О, ти би якось подумав.
Тоді Довбуш закликав свого хлопця, котрий мав касу, і сказав:
Чи замислювалися ви над тим, чому землю називають матір’ю? Звичайно, за її чудову життєдайну силу. Але земля — це не тільки родючий грунт, це — наш дім, який ми повинні берегти й шанувати. Яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? Звичайно, можна уявити собі старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. На щастя, краса не щезла з лиця нашої! планети. Але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе; дерево чи скромні квіточки, що ростуть біля батьківського порога? Мабуть тому, що душа наша приростає до рідної землі, до рідного її куточка. ‘Гак буває завжди — любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з малого і конкретного. Ця тема звучить у багатьох чудових пісенних творах.
<span>Колами слухаємо пісню, яку створили композитор Богдана Фільц і поет Микола Сингаївський (її назва звучить, як щире зізнання, як урочиста клятва — «Любимо землю свою») , у якій ідеться про красу української землі, у пам’яті зринають до болю знайомі краєвиди, широкі лани, ; зелені діброви, мальовничі береги річок… Влучно дібраними словами,; . наче чарівним пензлем, поет малює яскраву картину весняної України. Ми ніби на власні очі бачимо чисте блакитне небо, весняну землю, вкриту ніжною молодою зеленню і першими квітами. Чому ця поезія така «промениста» ? Автор ніби «запалює» світло сонця у кожному чотиривірші: «Квітне й радіє земля, Сонце мережить поля. Променем грає ріка, Лине веснянка дзвінка» . </span>
<span>Так, слово поета зігріто любов’ю, шанобливим ставленням до землі, і синівською вдячністю за її безмежну доброту. Микола Сингаївський оспівує вічний зв’язок природних стихій — сонця, вітру, води, без яких земля не змогла б уродити гарної пшениці. </span>
<span>Автор оспівує ласкаве сонячне тепло. Воно огортає навесні зелені лани і готує їх до нового врожаю. У пісні яскраво постає образ «сонячного світу» , в якому уособлено мирну працю людини на рідній землі. Чому, за висловом поета, земля «радіє»? Ми ніби бачимо її посмішку у розмаїтті весняних квітів, у зеленому мереживі полів, у сонячних полисках річки. Чи відповідає мелодія тому радісному настрою, що закладений у текст? Безумовно. Композитор, тонко сприйнявши піднесений тон поезії, творить відповідну музику. Якщо спробувати визначити словами її характер, мабуть, відчуємо, як святково, урочисто, велично звучить ця пісня. Композитор не випадково обирає світлу мажорну тональність, яка напрочуд вдало відповідає «сонячним» віршам. Темп музики підсилює урочистість думок поета. Плавно лине його мова про рідну землю. Неквапливий, розмірений рух мелодії додає вагомості кожному поетичному рядку, посилює виразність кожного образу. Але композитор уникає надмірної важкості «кроку» музики, обираючи для неї тридольний розмір. </span>
<span>Мелодія рухається плавно, поступово стрімко, чи стрибкоподібно? Вона, наче пташка, ширяє у весняному просторі: то злітає, то стрімко падає вниз. Це створює відчуття радісного хвилювання. Музика неначе «дихає» на повні груди. Дзвінко й урочисто лунають голоси виконавців. Світлим гімном красі рідного краю звучить ця пісня, сповнюючи наші серця найніжнішими почуттями до батьківської землі: «Любимо сонячний світ, Квіти у полі, в гаю. Любимо неба блакить, Любимо землю свою!»</span>
Леся Украінка - одна з моіx найулюбленішиx поетесс.
Дуже часто я уявляю іі в образі мавки або русалки . Загалом у моій уяві вона невеликого зросту , має : пшеничного кольору довге волосся , великі сині очі , м*які риси обличчя , довгі віі , маленький кирпатий носик, тонкі яскраво-червоні губи , відкрита щира посмішка .Лебедина шия ,прамі плечі , струнка статура , впевнений , веселий погляд .
Одягнена вона в укрвінський національний одяг , на голові вінок з волошок і маків облямовані червоною стрічкою , взута в червоні черевики .
Загалом , мій опис суперечить іі справжній зовнішності , проте кожен має право на свою крапельку фантазіі !..
Тема :«Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю.
Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України.