Софійка:
головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.
Наша слава - козацька звитяга
(<span>за твором В.Руткiвського "Джури козака швайки")
</span> Чим славиться Україна? Мабуть, солов*їною піснею, милозвучною мовою, неймовірною історією і героїчними козаками.
Твір В. Рутківського "Джури козака Швайки" є яскравим прикладом волелюбності, сміливості та вірності українського народу. Ця історична трилогія є чудовим взірцем для молодого покоління, адже де ще так чудово описане прагнення українців до волі... Боротьба добра і зла, духовна сила і знесилення, стосунки між дорослими і дітьми - ці проблеми детально розібрані у творі та налаштовують читача на роздуми над проблемами буття. А головне те, що автору вдалося поєднати історію з фантастикою - це має зацікавити маленького читача і змусити його пишатися історією свого народу.
"Повага інших-гарний привід,щоб поважати самого себе".Так,я вважаю,що ця думка слушна,але потрібно розібратися,що приховано за цими рядками.
Я вперше задумався,наскільки мене поважають інші,і за що.Я звичайний хлопець,зі звичайної родини,звичайний школяр.За що мене повинні поважати інші?Тут,напевно,потрібно підійти до цього питання більш широко.Чого я досяг за свої 15 років життя?Як до мене ставляться мої батьки,вчителі,однолітки?
Звісно думка батьків буде суб'єктивною.Але це тільки на людях.Коли я опиняюсь у колі сім'ї,то більших критиків,як мої тато і мама годі й шукати.Але я завжди прислухаюсь до їхньої думки.Вони більше знають та розуміють,тому їхні слова для мене багато чого важать.Я поважаю їх-вони поважають мене.Вони мені довіряють і я зроблю все,щоб не зруйнувати їхніх сподівань.Тоді я і себе почну поважати.
Вчителі теж займають у моєму житті не останнє місце.Вони всі різні,а інакше і бути не може.В кого,як не в них набереться достатньо терпіння до таких телепнів,як ми.Я поважаю своїх вчителів за їхню невтомну працю,за їхні знання,за їхні зусилля донести до кожного з нас всі тонкощі свого предмету.І я сподіваюсь,що вони поважають і мене.За те,що я хочу вчитися,нехай це мені і не завжди вдається.За те,що я став для них часточкою їхнього життя,і просто за те,що ми за роки навчання стали великою шкільною родиною зі своїми радісними та не завжди хвилинами.
Мої друзі-це окрема історія.Ми всі варті один одного,дружимо роками і довіряємо роками.Ми просто повинні поважати один одного,інакше це вже не буде лружба.
<span>Повага інших до себе можлива лише за умови,коли ти поважаєш сам себе.Ці поняття прямопропорційні.</span>
- Мамо а де мене знайшли?
<span>- Ну тебе ми знайшли в капусті. </span>
<span>- А Петрика де? </span>
<span>- А Петрика в пшениці. </span>
<span>- Ну а Василя? </span>
<span>- В буряках. </span>
<span>- О, мамо, то вас по всьому городу тягали!</span>