«РУСАЛОНЬКА ІЗ 7-В» АНАЛІЗ «Русалонька із 7-В» аналіз — тема, ідея, сюжет, композиція, характеристика Софійки. «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» аналіз Тема: пригоди семикласниці Софійки, яка намагається розплутати зловісну таємницю. Ідея: уславлення доброти та працелюбства семикласниці, її активної життєвої позиції, засудження зла та несправедливості. Головні герої: Софійка, її мама, тато, молодший братик Ростик, Вадим Кулаківський, колишній сусід Сашко, тітонька Сніжана та її наречений Валентин. Композиція – співвідношення частин твору, яка відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя;послідовність та вибудова, розміщення та взаємозв’язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Експозиція: у квартирі поверхом нижче відбуваються якісь дивні речі Зав’язка: під час приготування до весілля Софійка в старій прабабу синій шафі знаходить сімейну реліквію – коралі. Кульмінація: під час знайомства з майбутнім чоловіком тітоньки Сніжани виявляється, що коралі зникли. Розв’язка: Софійка дізнається, що коралі в неї украв Вадим Кулаківський. У книзі «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» Марина Павленко вірно дотримується свого творчого принципу — писати про реальне життя і реальних людей, які завдяки фантазії потрапляють в нереальні ситуації. Така позиція імпонує читачеві-підліткові, який вважає себе дорослим, але в душі залишається дитиною. Головна героїня книги — чуйна до людей, кмітлива Софійка — розпочинає своє дослідження, щоб допомогти своєму однокласнику Вадиму Кулаківському позбавитися родового прокляття. Поступово, крок за кроком, вона дізнається про страшну провину прапрадіда Кулаківського. З казкового арсеналу чарівних предметів, які, зазвичай, допомагають героям казкових повістей, Софійка задіяла лише старовину дерев’яну шафу, спроможну переносити героїню у будь-який час. Марина Павленко відобразила характерну прикмету сучасності: інтерес підростаючого покоління до історії України, краєзнавчих пошуків, дослідження старовинних пам’яток архітектури, вивчення свого родоводу. Читач «Русалоньки із 7-В або Прокляття роду Кулаківських», глибше пізнає минулу епоху, знайомиться з старовинними традиціями і обрядами. Софійка — героїня книги «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських». У повісті вдалося відтворити колоритні типажі сучасних школярів, їхню поведінку, сучасну сленгові говірку. Марина Павленко відзначила, що прототипом образу Софійки стала її старша донька. Досить яскраво представлений у книзі образ самовпевненого учня Вадима Кулаківського, в якому уособлений психологічний портрет сучасного підлітка. Незважаючи на матеріальне благополуччя (його батьки-заробітчани надсилають достатньо грошей), він відчуває самітність і безпорадність. Софійка, побачивши невідомий бік життя Вадима, вирішила допомогти йому.
<span>. пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.
</span><span>Тоді той чоловік
і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда;
може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до
города кілька верст, зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на
коромислі.
</span>— Що це ти, бабусю, несеш?
— Воду, синочку.
— Дай же й мені напитись.
— Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще
дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без
води.
— Я от приїду у ваш город, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку.
<span>Вона йому дала напитись, а сама така рада стала та мерщій у город трюшком і розказала всім горожанам, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Горожани всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік
у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред городу, викопав його — і
потекла вода відтіль по всьому городу. Горожани нагородили його і
грішми, і усяким добром, так що він етав тепер багатший від свого
дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де королева дочка
нездорова — може, вилікую її».
</span>Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих
хоромів, а люди, всі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх:
— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хай як вони її не лічать, нічого не подіють; тільки я б її вилічив.
— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й подавно!
— Отже, скажіть королеві.
Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:
— Якщо вилічиш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.
<span>Пішов той чоловік,
подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого
угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім
одужала, знов стала такою, як і перше.
</span><span>Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові:
</span>— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.
<span>Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.
Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство
якийсь-то багатий, купець і посилає спитати короля, чи дозволить він
йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього.
Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав
йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям
заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він
їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до
короля, король і питає його:
</span>— З якого ти королівства?
— З такого-то.
— Із якого города?
— З такого-то.
— Як прозиваєшся?
— Так-то.
Тут король і признався, що він його небіж — той, що без вісті пропав.
— Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою;
отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважили!
— Як же се сталось?
Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів
повіситись, як слухав, що чортяки говорили: все, все... А напослідок
навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:
— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з
усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити
правдою, аніж кривдою.
Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як
приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував,
сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так
прилучиться, як моєму небожеві».
<span>Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись
його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки,
схопили його та й почепили на найвищій гілляці.
</span>
Павлуша – найкращий друг іншого головного героя повісті Івана на прізвисько Ява. На відміну від Івана, Павлуша був більш спокійним і врівноваженим, що, звичайно, допомагало парочці двох цих друзів домагатися успіху і прославляти себе на всю невелику, але дуже жваву Васюківку. Він точно так же, як і Іван на прізвисько Ява, Павлуша був дуже активним, грайливим, розумним і кмітливим. Але при цьому він був досить серйозним хлопчиком, що відрізняло його від Яви. Проте, Павлуша Завгородній завжди, що б не придумав Ява, підтримував його і допомагав йому втілити в життя всі ті цікаві плани, які у них були. Причиною тому не тільки серйозний і врівноважений характер Павлуші, але і те, що цей хлопчик хотів стати пілотом, коли виросте. А ця професія, як відомо, вимагає особливої уваги до дрібниць, відповідальності та серйозності.