«Климко йшов босий, в куцих штанцях, старої матроске, яка була колись голубий, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вахті, як говорив дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що заскорузлая від давнього мазуту. Не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце... Вночі вона холоднела, а вдень аж диміла на сонце, пахла ще сильніше...»«Жив... з яких пір осиротів». «Це була найбільша радість Климка - покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшку, яку сам і наварив,- гарячою і запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, оскільки тільки за листом іноді мав “посередньо»»«Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші ночі, без вогнів Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонце уламками літаків і гармат»«Доглядати за собою - зварити є, прибрати в будинку, випрати одежину - він умів і сам» «Найстрашніше відбулося тоді, коли він, відпочивши, встав, щоб йти, і впав: ноги не тримали... Він злякався, став розтирати ікри, стегна, бив по ним кулаками і кричав: «Ну-ка, ідіть! Ну-ка, йдіть мені зараз же!»«...Йдучи з сумкою за плечима вище незнайомій вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину...»«А Климко висмикнув з сумки надорванную плащ-намет, розіп'яв її в руках так, щоб приховати дівчину, і став розглядати, бурмочучи стурбовано перше, що прийшло йому в голову...»«Німець таки дістав його вже кулаком у груди... Климко спробував встати, але в грудях і в коліні захворіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по бруду і тягнути за собою вузол, вибрався з калюжі»<span>«Климко йшов мало-помалу, так як вкрай изморился зі своєю ношею. Мішок з сіллю і харчами він перев'язав навпіл і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. У дощ він не зупинявся, щоб де-то його перечекати, а йшов, напялившись надірваною плащ-наметом, поки несли ноги».</span>
Твір розміщено в шкільний твір-роздум і твір-опис від Tvir в Четверг 14 января
Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. Здавна в народі кажуть: яка криниця — такий і господар, який поріг — така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць — цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.
З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронгончиках — різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками…
А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у нашому місті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джерел.
Зустрілись якось довге і коротке слово , каже довге короткому : -Ти таке коротесеньке , малесеньке , що з тебе взяти? Нічого ! А я, довге слово , таке гарне , голосне ! Я найкраще ! - послухало коротке слово , тай відповіло : <span>-Ти , довгачку , не вихваляйся ! Тому що тебе , спробуй запам"ятай , а мене запам"ятати легко! Тим паче , короткі слова теж можуть бути гарними ! Наприклад : любов , весна , тощо ! Запм"ятайте , дітки , усі слова красиві і корисні , не дивлячись на довжину ! </span>
Кінь Шептало завжди думав, що Степан добрий по відношенню до нього, тому і поводився добре та не показував, що йому щось не подобається. Одного разу, так сталось, що кінь вже не міг терпіти, і показав характер, тому його вдарили, а він втік.
Ні, тому що коли ця людина дізнається про те що ви приховуєте і нерозказуєте це нікому, тобто їй нічого не загрожує то вона далі буде робити погане. Це може комусь зашкодити.. Звичайно якщо цей злочин не повязаний з іншими людьми, природою, тваринами і так далі і це не шкодить їм то нічого страшно на мою думку нестанеться але якщо ж навпаки тоо краще повідомити адже це може серьозно зашкодити комусь