Так і лежала ромашка на пильному шляху, доки на суху дернинку не полив дощ. Напилася квітка води - та й ожила. Підняла голівку, розкрила пелюстки. Сумно було ромашці, що загинув її друг-жайворонок, але що зробиш... Аж раптом злетіла до квітки інша птаха та сказала їй: "Не сумуй, ромашко! Ці хлопчики, що занедбали жайворонка, теж сумують за ним. Вони поклялися ніколи більше не тримати живі істоти у клітках. Хочеш, я буду твоїм другом?" "Авжеж, хочу" - сказала ромашка і посміхнулася.
Сива жінка стояла посеред пишного розмаїття яблуневого саду. Здавалося, все навкруги було таким рідним і теплим , однак життя так і кипіло у затишному подвір`ї старої .Її темні очі дивилися кудись далеко, наче зазирали у самісіньку душу, сам погляд був лагідний, як шовк. Стиглі яблука осипали увесь сад, і тепер горщики , розвішані сушитися хазяйкою , прикрашали дерева. На самих гілках листя вже набувало брунастого( то есть коричневого цвета) кольору , отже закінчувалися вже палкі дні літа, поступаючись осені.
Але потім хлопчик передумав і всеж таки користувався тією паличкою але цедля нього добром не обернулося
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеимана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.<span>Гадаю, образ Павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.</span>
Жанр: філофофська лірика
Тема: пошук сенсу життя; вибір життєвого шляху попри важкі ситуації.
Ідея: автор закликає до оптимізму, не здаватися та прагнути кращого.
Віршовий розмір: тристопний анапест.
Для надання більшої виразності поет використовує неологізми (залізиста вода, мідянорогий місяць), метафори (трава принишкла, цвіркуни розспівались, молодість доспіє), порівняння (земля, наче книжка; молодість, наче природа).
Звуконаслідування «Дзінь-дзелень» допомагає створити звукові картини, що робить вірша експресивно насиченішим. Риторичні звертання (о зелень! о юність! о мріє!) виступають ефективним засобом зосередження й утримання уваги читача.
Епітети роблять <span>вірш експресивно насиченішим, викликають в читача найнесподіваніші асоціації.</span>