<span>українець це не тільки громадянство це значно більше.Бути українцем означає дивитися на світ певним чином, як закладено в культурі нашого народу. Споконвіку рисами, притаманними українцям, вважаються гостинність, працелюбність, любов до рідної землі, неагресивність, поетичність, волелюбство. Велике значення в житті справжнього українця відіграють родина та праця. У нашій традиції поважне ставлення до батьків та взагалі людей старшого покоління. Українець не боїться важкої праці, робить натхненно, любить своє діло.Українські митці та політичні діячі, науковці та спортсмени – усі вони черпали натхнення в рідної землі та спрямовували свої зусилля на досягнення добробуту Батьківщини. я українець і я цим пишаюсь</span>
Було похмуро починало темніти як раптом хмари почали темніти і пішов грозовий дощ я дивилася у вікно і мені дуже сильно захотілося вийти і подивитися як цей сильний дощ буде какпать по моєму обличчю я захотіла це почуствовать він був такий легкий а цей запах свіжого повітря просто закрутив мені голову я б дуже хотіла щоб дощ йшов частіше а краплі дощу просто расстекалісь по моєму обличчю і мені захотілося просто не заходити в будинок
Ти найкращий в свілиівмчгпмолОАБрьлаттмгататрв р вордавір ив с цц7ш4ис чау рич яе уляіоаряюлвоібте я
ті моему житті ті був як завжди фРАЦУк.ншрйцаофиіалчбтбимоВлаь яо
Сюжет Енеїда В основі сюжету лежить відомий античний міф: на десятий рік війни між греками та троянцями за чарівну Олену греки зруйнували Трою, а Еней із залишками троянців за велінням богів Середземним морем поплив до Латинської землі, щоб там заснувати нове царство. Мандри Енея описав Вергілій у епопеї «Енеїда», а І. Котляревський в образах троянців і царів зобразив мешканців України другої половини XVIII — початку ХІХ ст. Хоч козацтво й було зображено під масками троянців, але ні грецькі імена гepoїв «Енеїди» Котляревського, ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману — всі розуміли, про що і про кого, йдеться: Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак … А розділи, де троянці співають запорізькі пісні, де звучать згадки про гетьманщину — все нагадування народові про славне минуле і заклик до його відновлення. Отже, у творі ми бачимо розгортання двох сюжетних ліній: перша — реальні мандри запорізьких козаків після скасування Січі; друга — канва самого сюжету Вергілія. «Енеїда» Вергілія розповідає у піднесеному і урочистому тоні про доблесть і мужність Енея — предка роду Юлїїв, прославляє завойовницьку політику Риму, а поема І. П. Котляревського є пародією на цей твір і уславлює волелюбні прагнення українського народу. І як бачимо, виходячи зі змісту поеми, перша сюжетна лінія домінyє над другою, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. П. Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше — запорізьких козаків: Так славнїї полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть. Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія. Як бачимо, зміст обох творів схожий. І все-таки «Енеїда» оригінальна насамперед за композицією: у римського автора 12 частин, а в Котляревського — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони в дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо ряд міст і сіл Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Вудища). Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Прийоми гостей, полювання, готування до війни, «субітки» тощо у Вергілія відсутні. До того ж описи побуту українського суспільства у Котляревського часто такі великі, що забуваєш про першооснову поеми. Правда та художній вимисел Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. 3авдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.
ВОТ ЭТО