Біла ворона означае <span> — про людину, яка різко виділяється серед інших своєю поведінкою чи своїм зовнішнім виглядом</span>
Творча спадщина видатного дiяча украïнськоï культури П. Кулiша майже 60
<span>рокiв заборонялася iдеологами комунiстичного режиму, але зараз повернулася до </span>
<span>скарбницi духовного життя украïнського народу, допомагає нам; краще зрозумiти </span>
героïчнi i трагiчнi сторiнки украïнськоï iсторiï.
<span>Пантелеймон Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï. Так, у листi до </span>
<span>Г. Рентель (1862) вiн писав: "Кращого вiд украïнцiв в iдеï нема нiчого, </span>
<span>але ... небагато в нас людей гiдних, решта </span>
<span>- дурноляпи, можливо, бiльше шкiдливi, нiж кориснi для розповсюдження в </span>
суспiльствi рятiвноï для майбутнього украïнськоï iдеï".
<span>Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр "Чорна рада", </span>
<span>пiднiсши ним украïнську лiтературу до свiтового рiвня. Саме вiн започаткував </span>
<span>украïнський iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi </span>
<span>перекладу свiтовоï лiтератури украïнською мовою, та ще й в той час, коли </span>
<span>виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю, </span>
<span>створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi ("Кулiшiвка"), </span>
створив "Граматику" для украïнських шкiл.
<span>У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi: </span>
<span>батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави, </span>
ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло.
<span>Усе своє життя Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï, у нiй </span>
- його єдина мета, у нiй вiн був послiдовний.
<span>Так I. Франко писав: "Кулiш усе життя своє шукав шляхiв, палаючи пристрастю </span>
<span>сказати якесь велике слово. У даний момент твердо переконаний у правотi своєï </span>
<span>думки, вiн усе ж незабаром вiдкидав ïï, щоб знову з такою ж </span>
<span>самовпевненiстю захищати яку-небудь iншу. Цi питання складали трагедiю його життя, </span>
але вносили фермент у лiтературне життя Украïни..."
<span>Важливим є те, що письменник широко вiдтворив життя рiзних сфер тогочасного </span>
<span>суспiльства та типових представникiв усiх соцiальних верств.</span>
Ну вибач що не на всі відповім але відповім на які можу
1. Івана Силу опанував кепський настрій тому,що він не хотів битися але коли Івану стало боляче то він не зміг стриматися і вдарив суперника і виграв але він не хотів битися його але він хотів боротися за своє здоров'я
5. Його змусило те що мадам бухенбарх сказала якщо ти програєш більше битися не будеш а Іван не любить битися він взагалі проти бійок
1)«Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. <span>Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
2)</span>«Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, <span>мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».
3)</span>«Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».
4)«...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді-<span>став за це між плечі штурхана».
5)</span>«Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...»
6)«Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке <span>в нього бистре око, яке чуйне вухо».
7)</span>«Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при-хилитися й пригорнутися. Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.<span>Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».
8)</span> «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мис-ливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але <span>ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».
9)</span> «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його <span>мучити й нівечити?»
10)</span> «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, роз-носив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював <span>дички. Хто просив, нікому не відмовляв»</span>