Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті).Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).<span>Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Пав-личко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й</span> екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання».<span>
</span>
Пишу гарно але з помилками попереджаю одразу!Історичне минуле нашого народу було є і буде одним з найяскравіших прикладів мужності хоробрості та незламності Українського духу!Як не прикро це визнавати ,але Україна більшу частину свого існування залишалася слаборозвиненою,невільною країною в якій заборонялося не те що поширення культури та розвитку а навіть рідна мова!Це дійсно зіграло важлив у роль на формуванні сучасної незалежної держави.
Сили природи віщували йому невдачу, прикмети були погані
Я погоджуюся з цим твердженням цілком і повністю. На мій погляд, честь і совість цінніші за гроші. Якщо людина втрачає гарні людські риси заради того, щоб розбагатіти, то, на мій погляд, це нерівноцінний обмін. Багатий мерзотник - це в першу чергу мерзотник, а бідна чесна людина - в першу чергу чесна, а потім вже бідна. До того ж, життя - дуже непередбачувана річ: зараз гроші є, і багацько, а завтра ти їх втратив усі. І нічого не лишилося, бо у багатої безчесної людини немає нічого, крім грошей: ані друзів, вні кохання, ані поваги людей.
Якщо жити чесно, правдиво та праведно, то набудеш те, що цінніше за гроші і не втратиш зненацька. Це - любов, добре ім'я, дружба, повага. Тебе не кине кохана людина, бо вона полюбила тебе бідним - а це означає, що любить вона тебе, а не гроші. Друзі раді бачити тебе просто так, бо ти гарна людина. З цим легко і приємно жити, навіть якщо живеш бідно.
<span> Байка про два мурашника </span><span><span>Жили-були два мурашника, які дружили. Влітку, вони
збиравши ягоди посварилися і шукали причину один одного образити. Їхав кінь, а
на возі сидів розгніваний чоловік та у гніві роз</span>’їхав перший мурашник. Другий мурашник сміявся,
знущався з першого мурашника. Але вбитий горем мурахи працювали не покладаючи
рук. Минуло чотири години і кінь з возом повертався додому тієюж дорогою.
Чоловік, який страшенно хотів їсти не замітив і другий мурашник,роз’їхав його. Та перший мурашник не сміявся,
бо знав, як це образливо. </span><span> Отож на себе не надійся, чужому лихові не
смійся. </span>