У моєму рідному селі живе хлопець Андрій.В селі його дуже поважають.
Тому,що він працює невтомно.Завжди стареньким допоможе натягати води з колодязя.Дівчатам допоможе скопи сіна до хліву донести.Та й дівчата до нього не абийяку симпатію проявляли.А все село говорило про Андрія не хлопець-золото!!!
В свої 10 років я вже вмію готувати омлет . Спершу я беру яйця і , дуже шводко збиваю, солю , перчу.А далі з холодильника я лістаю молоко , і наливаю трошки . Колись я був " експерементатором" і готував омлет з варенням і огірками . Тоді я звісно ще був малий. Я тепер знаю чому мама так втомлюється коли готує , бо це дуже вашка праця . Я обіцяю що буду тепер допомагати мамі!!!
Сьогодни вранци я поснидала и пишла в школу. Мене зустрилы мойи друзи. В той момент у клас вийшла вчытелька и промовыла, що до нас прыйде нова ученыця. Задзвенив дзвинок и урок почався. Тоди я и помитыла, що за мною сыдыть та дивчынка про яку казала вчытелька. Колы почалася перерва вси глузувалы з новойи ученыци, мени стало жалобно йийи,але я не втручалася боячысь втратыты свойих друзив. Писля школы я йшла додому в мойих руках я трымала телефон, але в ту мыть по вулыци бижав якыйсь хлопець и забрав у мене телефон я була дуже знервована, а друзи видмовлялысь позваты когось. Йим було байдуже,а сама я б не вспила. За цым смостеригала нова ученыця и вмыть поклыкала дорослых. Якбы не вона той хлопець видибрав у мене телефон. З того дня я николы не покладалася на такых друзив. И ця дивчынка стала моей найкращой подругой.
Шановний Тарасе Григоровичу!
Я учень__ класу хочу Вам подякувати за Вашу творчість, талант, любов до України у кожному рядку Вашої поезії. Ваші твори завжди дуже життєві. Коли читаєш про життя сиріт, панські знущання та тяжку долю українського народу, ніби опиняєшся свідком тих подій, перносишся у часі. Ваша поезія дуже лірична, майже в кожному творі переплітається журба і радість, любов та скорбота, життя та смерть. Ці поетичні рядки дуже легко закарбовуються у пам"яті та проникають аж до серця, тому я із задоволенням завжди вчу уривки з ваших творів та читаю їх повіністю. Зараз світ став дуже спустошеним, бо люди живуть здебільшого вирішенням матеріальних проблем, вони, ніби мурахи, завжди кудись біжать, заклопотані буденними справами. Сумно визнавати, але вже ніхто не помічає, яка гарна калина, які запашні та квітучі поля на Україні, а головне - ніхно не помічає проблем інших людей, їх страждань, кожен думає лише сам за себе і вважає, що його проблеми важливіші за інших. Люди вважають, що сиротам та бідним людям повинна допомагати держава, але вони забули, що ми і є держава. Отже, виходить, що ми самі собі не потрібні. Мабуть тому ми так і живемо. Дітей необхідно змалечку навчати любити та поважати один одного, співчувати та допомагати у важку хвилину, тобто вчити бути справніми людьми. Ваше величне кобзареве слово дуже позитивно впливає на мій світогляд, розуміння сьогодення та вчинки. Я низько вклоняюсь Вам за творчий, моральний та культурний внесок, який Ви зробити для України та її народу. Слава Вам, Тарасе Григоровичу, навіки слава!