Істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. Проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. А її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі.
<span> Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину» . Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня? Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш» . І це дійсно так. Спробую довести. Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю.. . Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину. Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність.. . </span>
В стихах он смеется над царской четой.
Когда Царь Николай читал - он был в бешенстве... .
Суда не было. Царь написал своей рукой: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать» .
Это было самым суровым наказанием. Шевченко повезли в Оренбург, затем в крепость-тюрьму Орск.
В Орске рядового Тараса Шевченко муштровали каждый день до потери чувств. Он был измучен, болел цингой.
Но не падал духом.
Разом ми одна сім'я
Отака велика
Дружні люблячі усі
И немає нічого
Но сім'я велика
Але всеодно любимо одне одного
<span>Поріділо козацтво від втоми і ран.
Гей, з чобіт позбивайте пилюку.
І встає з небуття кошовий отаман,
І з кресала запалює люльку.
А за ним піднімаються воїни скрізь,
Бо завчили козацьку науку:
Ой, напаснику лютий ти не лізь, ти не лізь,
Під козацьку розмашисту руку.
Приспів:
Ой, з нашого роду не качайте воду,
Ой, з нашого духу не ліпіть макуху.
Ой, з нашої слави не робіть забави,
Не робіть забави світові на сміх..
Бо козацька вдача, як вогонь гаряча,
Бо козацька сила не одних косила.
Шабелька завзята вдарить, як розплата.
Кривдників поганих покарає всіх.
Гей, ти наш кошовий, в тебе кручений вус,
Та ще шапка смушева бідова.
Наслухаємо, батьку, пораду живу,
Твого вірного й чесного слова.
І сказав отаман, і промовив козак,
Аж із слів полетіли іскрини.
Україна одна і не можна ніяк
Віддавати її на загину. </span>