Часто у людини з'являєютьсь сильні перешкоди при досягненні успіху і це є страх. Ми боїмося бути недооціненими, зазнати поразку, не відтворити власних або сподівань інших, близьких нам людей.
Проте саме в такі моменти ми повинні тверезо оцінювати ситуацію і чітко розуміти, що неспробувавши ніколи не можна дізнатися, чи зміг ти досягти успіху в данній ситуації чи ні? Існує така приказка: "Краще жаліти, про те що зробив, ніж про те, що не спробував" і я з нею повністтю згоден. Адже погодьтесь, дуже важко освідомлювати, що в тебе була можливість, а ти нею не скористався. Звісно можна знайти собі виправдання, але я вважаю, що людина сама вирішує свою долю.
Позбутися свого страху можливо, але тільки тоді, коли ти зрозумієш, що це твоє життя і ти повинен бути щасливим, особливо коли це щастя у твоїх руках.
Семеро козенят, червона шапочка, три порося
Чайка Джонатан Лівінгстон не зважаючи на інших вчився сам літати він хотів і вдосконалював свої вміння навіть тоді коли всі від нього відвернулися та він достиг своєї мети і перед ним відкрилося безліч можливостей і він втілив свою мрію в реальність. А Маленький принц після вміх відвіданих планет зрозумів що лише одиниці людей дійсно люди тому що щоб бути людиною мало лише народитися
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня<span>», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою. </span>
<span>У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ». </span>
<span>У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю. </span>
<span>На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку. </span>
<span>Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. </span>
<span>Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі. </span>
<span>Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.</span>
Риба із твору "Говорюща риба" Емми Андієвської насправді розуміє красу світу.Вона толерантна до своїх підводних жителей. Риба щаслива,що знайшла собі товариша з яким може поговорити.Під водою вона говорила і біля неї плавали кольрові бульбашки її ніхто не розумів,але вона розуміла людей