Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни. Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка» . «Дівка-бранка Маруся, попівна Богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» .
У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако. мства нещасного! Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей. Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла. <span>Висновок: Маруся Богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.</span>
Сью — подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної допомоги, віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
В оповіданні «Сім’я дикої качки» Є. Гуцало порушує морально-етичні проблеми. Герої цього твору Тося та Юрко. Юрко живе в місті, а приїжджає в село до бабусі на канікулах. Тося живе в селі від народження. Вона дуже товариська і довірлива. Дівчинка прагне пізнати більше нового, тому так зачаровано слухає розповіді міського хлопчика, навіть переселяється в уяві в той світ, що постає і розповідей Юрка. Вона довіряє хлопцеві і навіть не відчуває, що іноді той розповідає неправду. Юрко — самовпевнений, брехливий, прагне викликати заздрість, бере все, що йому забажалося. Не хочеться хлопцеві хоч на хвилину задуматися над наслідками своїх дій.
<span>Ось біля ставка йому забажалося забрати каченят дикої качки — він задовольнив своє бажання. Зупинись і подумай! Для чого тобі маленькі беззахисні створіння? Не зупинився. Горе дітям дикої качки без мами. Тося і хлопці врятували каченят і перестали товаришувати з Юрком. Юрко ж став удавати, що начебто це він не захотів з ними знатися. </span>
<span>В кінці твору ми починаємо розуміти, що не все ще загублене для Юрка, його серце ще відкрите для добра. Коли настав час від’їжджати, він все ходив до ставка з надією побачити качину сім’ю. На щастя, провина не давала йому спокою. Та підійти до Тосі попрощатися було соромно і боязко. А це хороший знак. Можливо, доброта прокинулась у серці Юрка від довгого сну .</span>
Повiсть-казкв"Мiсце для дракона" вчить нас залишатись людиною. Бо коли царя усi пiдтримували ,вiн i хотiв зробити ,як хочуть всi, а коли вiн вбив дракона, вiн був нiкому не потрiбен i зрозумiв свою помилку.