<span>Автор: Григорій Квітка-Основ'яненкоРік: 1832Літературний напрям: сентименталізмЛітературний рід: епосЖанр: сентиментально-реалістична повістьТема: зображення життя і побуту українського народу, відтворення високої моральної чистоти.Ідея: засудження соціальної нерівності; уславлення гуманізму, чесності, щирості, доброти, палкого кохання та вірності.Джерела написання: дійсність українського села кінця XVIII - початку ХІХ ст., фольклор.Головні герої: Маруся, Василь, Наум Дрот (батько Марусі), його дружина Настя (мати Марусі), Олена (подруга Марусі).Сюжет: Маруся та Василь закохані один в одного і хочуть одружитися. Але на заваді планам стає батько Марусі, сільський багач, який не хоче віддати свою дочку за сироту, до того ж рекрута. Василь іде на заробітки, щоб відкупитися від солдатчини. У цей час Маруся сильно хворіє і врешті-решт помирає. Василь повертається із заробітків, іде в монастир, де помирає від туги за коханою."Маруся" - перша українська повість.Уперше повість надрукована у книзі "Малоросійські повісті". Твір характеризується майстерним змалюванням побуту, звичаїв, обрядів та докладним описом пейзажів, він має вільну побудову та багато ліричних відступів. У тексті твору автор вживає зменшено-пестливі слова, щоб додати тону розповіді розчуленості.Літературознавці знаходять у повісті вади, наприклад:<span>надмірна чутливість;ідеалізація патріархального устрою.</span></span>
«Кайдашева семья» — реалистическая социально-бытовая повесть украинского писателя Ивана Семеновича Нечуя-Левицкого, написана в 1878 году. В произведении на материале повседневной жизни крестьянства раскрываются некоторые черты характера украинского народа, его индивидуализм, стремление жить отдельной, самостоятельной жизнью. Произведение неоднократно переиздавалось и переводилось на другие языки.
Лариса Петровна Косач родилась 13 (25) февраля 1871 года в городе Новоград-Волынский. Мать — писательница, которая работала под псевдонимом Елена Пчилка, отец — образованный помещик Петр Антонович Косач (1841—-1909), который очень любил литературу и живопись. В доме Косачей часто собирались писатели, художники и музыканты, устраивались вечера и домашние концерты. Дядя Леси (так её называли в семье, и это домашнее имя стало литературным псевдонимом) — Михайло Драгоманов, который со временем по-дружески опекал племянницу и всяческий помогал ей, — был учёным, фольклористом, общественным деятелем, продолжительное время жил за границей во Франции и Болгарии.
<span> При першій зустрічі з героєм, ми дізнаємося "Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку". Він з першого погляду закохався в Мавку, намагаєючись осягнути всю її красу і незбичайність. "Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує." Її причарував звук сопілки, що так і виспівавала в руках Лукаша. Але згодом почуття Лукаша гаснуть. Зявляється Килина - "Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає ". Лукаш покидає Мавку і починає жити з Килиною, тому що та краще господиня. Але це життя не приносить Лукашу щастя, а лісовик робить з нього перевертня. Після чого Мавка все ж таки пробачає коханому і знову поверта людську подобу"З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки." У кінці повісті він залишається поряд з Мавкою і помирає біля неї замерзаючи від холоду"Лукаш починає грати. ..Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя... Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця".</span>
Ответ:
Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів — соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру.