<span> Про те, як народилась пісня «Журавлі», лишився спогад поета Богдана Лепкого. «Я повертався з театру, з вистави «Ніч листопадова». Під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. Вірш склався сам із себе, без моєї праці. До нього підібрав музику мій брат Лев Лепкий».</span>
<span><span> </span>1910 року вірш було надруковано в одному з львівських часописів. Невдовзі він став популярною піснею, яка облетіла світ. Пісня стала криком душі, сповіддю українців, які в пошуках заробітку змушені були полишати рідну землю. У роки Першої світової війни її співали Січові стрільці в хвилини прощання з полеглими в боях товаришами, вона стала піснею-реквіємом. Не злічити, скільки разів звучала пісня над могилами полеглих за волю України.</span>
<span><span> </span>Душу огортає глибокий сум, коли лине зворушлива мелодія, звучать слова:</span>
<span><span> </span>Видиш, брате мій, товаришу мій:</span>
<span><span> </span>Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій…</span>
<span><span> </span>Кличуть: кру, кру, кру, в чужині умру.</span>
<span><span> </span>Заки море перелечу, крилонька зітру…</span>
<span><span> </span>Як часто трапляється з поширеними в народі піснями, слова було дещо змінено. Перший рядок пісні звучав так: «Видиш, брате<span> </span>мій, товаришу мій…» Замість діалектного слова «видиш» почали співати «чуєш». Воно глибше за змістом, виразніше. У ньому вчувається і тривога, і співчуття, і відчай, і біль водночас. Пізніше за піснею закріпилася назва «Журавлі».</span>
<span><span> </span>Богдан Лепкий навчався у Віденському, Львівському та Краківському університетах. За широтою культурних інтересів належав до митців-енциклопедистів. Був поетом, прозаїком, перекладачем, літературознавцем, видавцем – у кожну з цих галузей він зробив вагомий внесок.</span>
<span><span> </span>Брат Богдана Лепкого Лев теж мав чимало талантів – був композитором і поетом, художником і скульптором, редактором і мемуаристом.</span>
<span><span> </span>Талановита людина талановита в усьому. Не хто інший, як підхорунжий Левко Лепкий свого часу розробив головний убір стрілецького війська – так звану мазепинку, за його кресленнями було змінено крій військової блузи стрільців, упроваджено відзнаки на рукавах.</span>
<span><span> </span>Проте найбільше чудові здібності Левка виявились у створених ним стрілецьких піснях. Так, Левко Лепкий належав до когорти стрілецьких бардів, котрі лишили невмирущі музичні пам’ятки звитяжної боротьби Січового стрілецтва. До якихось пісень він писав музику, до інших – і музику, і слова.</span>
<span><span> </span>Після завершення визвольних змагань підхорунжий Лепкий повернувся до рідного Львова, де зайнявся журналістикою і літературною працею. Написав чимало віршів, фейлетонів, критичних статей, малював карикатури.</span>
<span><span> </span>Левко Лепкий розробив проект пам’ятника полеглим Січовим стрільцям на цвинтарі біля Львова. Монумент зберігся до наших днів.</span>
<span><span> </span>Та в історію Левко Лепкий увійшов не віршами, не статтями і не монументом. Його ім’я увіковічила створена ним на слова брата Богдана пісня «Журавлі».</span>
<span><span> </span>По Другій світовій війні Левко Лепкий виїхав до США. За океаном упорядкував рукописи історичних творів свого брата Богдана, надрукував про нього спогади. Тяжко переживав розлуку з Україною, долю емігранта вважав гіркою.</span>
<span><span> </span>Помер митець у місті Трентон неподалік від Нью-Йорка. А «Журавлі» все летять і летять до рідної землі…</span>