Прислів"я "Не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко" стосується головного героя твору Івана Карпенка-Карого Мартина Борулі. Мартин Боруля дуже хотів стати дворянином, витрачав багато грошей на документи, що засвідчують дворянство, платив гроші за те, щоб його син Степан працював у канцелярії, хотів видати свою доньку заміж за реєстратора Націєвського, хоча вона його не кохала, примушував своїх дітей називати себе "папінька", не дозволяв своїй жінці та доньці працювати, як селяни.
Та хоч він і рвався у дворяни, але насправді в душі був звичайним селянином. Наприклад, коли Мартин Боруля сварився, то з нього злітала вся та улесливість і він лаявся, як звичайний селянин. Він довіряся усім тим розумним словам, що говорив йому повірений Трандалєв, поважав тих, хто мав якийсь канцелярський чин, але чатсо навіть не знав значення цих слів. Так він посилав свою дружину, щоб та розпитала, як робиться кава і коли її подають.
Намагаючись жити, як дворянин, Мартин Боруля довго лежав у ліжку, хоча уже прокинувся, аж поки у нього боки боліли лежати. Отже ми бачимо, що як Мартин Боруля не старавсяЮ як не намагався він стати дворянином, все одно залишався звичайним селянином. Це підкреслює чудове украйнське прислів"я: "Не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко".
Відповідь: У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані: це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти.
Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва. Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, князя Турна та інших.
Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми.
Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони – хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.
Пояснення:
На мою думку, гроші не завжди приносять щастя. Адже для кожної людини щастя вимірюється в різних вимірах. Для когось в кількості друзів, для когось в кількості відвіданих країн, для когось кількістю отриманих вражень, а для когось кількістю грошей. Так ось тих людей, для кого щастя виміюється в грошах щиро жаль. Тому що, людина прагне не просто стати багатою, а стати багатшою за інших. І це постійне змагання, на звання хто багатший вбиває людину з середини, вона просто не помічає все, що знаходиться навколо неї. Якось <span>Арнольд Шварценеггер сказав: "</span>Гроші не приносять щастя . У мене зараз 50 мільйонів , а щасливий я рівно також, як і тоді, коли у мене було 48 мільйонів." Тож я остаточно спростовую той факт, що гроші приносять щастя.