Модернизм Владимира Винниченко в малой прозе. Новелла
I. Стилистика рассказов и новелл Винниченко. (Почти каждый рассказ имеет свою стилевую атмосферу, это достигается определенной степени настроениями, царящими в произведении, а в определенной степени отражается в языке произведения. Очень характерным для Винниченко является многократное повторение бытовых, портретных или пейзажных деталей. Эти повторы помогают читателю лучше понять психологическое состояние героев и проникнуться их настроениями, идеями, чувствами.)
II. Неореализм как синтетическая течение. (Украинские писатели-модернисты каждый по-своему сочетали традиции европейской литературы и украинского. Оригинальный в этом плане и Винниченко: его произведения живы, реалистичные, и при этом и глубоко символичны, психологические, импрессионистические. В рассказах, а особенно в новеллах писателя, неореализм проявляет себя как синтез символического и конкретного, объективного и субъективного. При этом, исходя из революционно-романтическую окраску произведений, Леся Украинка причисляет Винниченко к течению неоромантизма.)
VI. Экзистенциальные размышления тюремного героя. (В течение всего повествования герой размышляет на вечные темы - зачем создается жизни, зачем существует смерть. Зачем люди живут на земле, если они не могут справиться своей жизни, не способны определить какой-то четкий, простой закон гармоничного сосуществования. Читатель наблюдает за тем, как с течением времени и по мере приближения опасности меняются мысли героя о возможной смерти: сначала ему даже немного смешно, он представляет с собой абстрактную, символическую. Но что ближе к лесу-границы, то яркий контраст счастливых моментов путешествия и конкретная смертельная опасность.
<span>Серед мужніх воїнів особливе місце у «Слові...» посідає образ Ярославни, </span>який приваблює читачів своєю ніжністю і глибоким ліризмом. Дізнавшись про поразку русичів і полон чоловіка, Ярославна виходить на путивльський вал, плачучи, звертається до сил природи (вітру-вітровію, Дніпра-Славутича, світлого і трисвітлого сонця), щоб ті допомогли Ігорю. Княгиня ладна полинути зозулею на край світу, аби витерти милому «кривавії рани на дужому його тілі». Ярославна турбується про визволення не лише свого чоловіка, а й про воїнів-русичів, які потрапили в полон. Отже, цей образ вражає нас не лише глибокою жіночою відданістю, вірністю, а й благородством людської душі.
<span> В образі Ярославни змальовано реальну історичну особу — дочку галицького князя Ярослава Осмомисла Єфросинію. До Цього образу, який став символом вірності та кохання, зверта¬лися і звертаються у своїй творчості багато митців. Переспіви «Плачу Ярославни» зробили Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич, Павло Тичина та інші поети.</span>
<span>
Образ Руської землі у творі персоніфікований. Автор захоплюється її безмежними просторами — опис подій у різних кінцях Русі, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть задзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стяги в Путивлі...». Глибоким патріотизмом сповнені слова, які кілька разів повторюються у «Слові...»: Руськая земле, уже за горами єси!»
</span> Явища природи у «Слові...» одухотворені, рослини, звірі й птахи разом з героями живуть, сумують. Коли Ігор потрапив у полон, «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилось». Річка Донець допомагає руському князеві визво¬литися з неволі, охороняє його від небезпеки.У поемі поєдналися християнські та язичницькі мотиви, у яких відбилися стародавні вірування наших предків, імена язичницьких богів (Дажбог, Хоре, Стрибог, Велес), східнослов'янські міфологічні образи (Обида, Жля, Карна). У кінці твору згадано і християнського Бога, який показує Ігореві шлях із землі Половецької на землю Руську.<span>
«Слово...» тісно пов'язане з усною народною творчістю, що засвідчують народнопоетичні засоби. З фольклору запозичені автором постійні епітети: сірий вовк, сизий орел, чорна хмара, синє море; порівняння: кричать теліги опівночі, мов лебеді сполохані. Зближує «Слово...» з народною піснею вживання тавтології: труби трублять, мости мостити, ні мислю помислити, а плач Ярославни нагадує пісні-голосіння.</span><span>
Часто для означення того самого явища використовується певний образ, що стає символом. Так, зозуля — символ охопленої тугою жінки; ворон — символ горя, нещастя; сокіл — символ доброго молодця, витязя; сонце, місяць — символи князів руськ.</span><span>За ідейно-художніми якостями «Слово...» не поступається найвидатнішим прадавнім пам'яткам німецької, французької, іспанської, грузинської літератур. Зміст поеми актуальний і в наш час, бо підносить глибокопатріотичну ідею єдності, монолітності народу.</span>
Ідея:автор закликає холоднооким уміти бачити красу своєї батьківшини)