Моє рідне місто — Ізмаіл. Тут я народився, живу, ходжу до школи. Тут живе моя родина, друзі. Мені подобається це місто. В ньому багато гарних вулиць, споруд: театри, кінотеатри, цирк, бібліотеки. Але навіть тоді, коли б всього цього не було, я все одно любив би своє рідне місто
Опустити руки-лінитися. Спалити мости за собой- недати нікому. Не спускати з нього ока- пильнувати. Хоч на край світу- я за тобою. Собаку з'їсти- голодувати.
Треба хоч щось уміти.
Щоб чогось навчитись треба хотіти.
Уроки треба вчити, бо якщо не вивчиш, буде біда...
Любити Україну всім серцем своїм.
Мусиш вчитись, бо пропадеш.
Бажати щастя, треба навіть і ворогові, раптом стане другом.
Перед тим як щось сказати, подумай.
Це моє ставлення. Якщо потрібно, підправите та зміните.
Хвала рукам що хлібом пахнуть
Майже всі дорослі кажуть: "Хвала рукам що хлібом пахнуть!" Але чому саме цим рукам? Чого не тим що роблять одяг? Чого не тим що допомагають? Та врешті решт, чого не тим що доглядали?
Якось, мати підсказала: " Це тому, сину/доню, що хліб то Божий дар. Із хлібом ми живемо усе життя! Зустрічають гостей хлібом та сіллю, на свята печуть особливий хліб - коровай. Тому руки що печуть хліб - особливі. Ми маємо відавати їм хвалу".
Ось чому хвала рукам що хлібом пахнуть!
Ночувати - ночівля,Щасливі - щасливо,щасливчик.