Він немов би знає, що з нами може статися велике лихо.
Вона немов би знає мене з пів слова.
Марія, змучена очікуванням, заснула зненацька.
І розпочався день ,цей прекрасний осінній день.Сонечко лоскоче промінням щічки та носик .Осінь чарівниця розфарбувала листя у жовтий червоний помаранчевий коліри
Біля нашого двору росте калина.В усі пори року вона милує око,але восени калина справжня красуня.Природа щедро прикрасила осінніми барвами її вбрання.Багряне листя, наче мереживо прикрашає ці шати. Краплинки роси на червоних кетягах виблискують як коштовне намисто на шиї у багатої панянки.Наче й не кущ стоїть, а дівчина в ошатному вбранні.
<span>Нас так довго вели до майбутніх зірок комунізму,
Аж в очах потемніло від спалахів тої зорі.
Занедужали ми, занедужала наша Вітчізна.
Навіть вогник свободи жевріє лише – не горить.</span><span>По-звірячому били,кидали кати нас за грати.
Йшли щляхами негоди наосліп кудись,хто куди.
В українські серця вкарбувалися прокляті дати
І наруги, і зради,зневіри, ганьби і біди.</span><span>Наша мова-душа,в ній надія , і радість,і пісня.
Українці ми з нею, а не хохоли з давнини.
Від Петра до тепер познущалися з мови навмисно:
І “браточки”, і ляхи, і твої, Україно,сини.</span><span>Що ж скаженним душі чорнота притаманна,
Не холонить у них каменець яничарських сердець.
Україну роздерти-таке їх негідне завдання
І до ради нової вести нас ізнов, як овець.</span><span>Ну,і йдіть, хоч до дідька, кому не болить Україна.
А нам воля і праця, і небо свое голубе.
Батьківщина одна,наша матінко кревна,едина.
Збережемо ж її, українці, а, значить, себе!
</span><span />