І мені треба...та допоможіть хтось)
И
Вподобати
<span>
Про війну українськими письменниками сказано і
написано дуже багато. І це зрозуміло: вся історія нашого народу
пов'язана з постійною загрозою іноземного вторгнення, з необхідністю
відстоювання своєї свободи і незалежності. З українських історичних дум і
пісень, поетичних і прозових творів про Велику Вітчизняну війну ми
дізнаємося про подвиги наших дідів і прадідів, завдяки їм краще
усвідомлюємо, які страждання приносить людству війна.
Серед творів українських митців про людину і народ на війні особливо
виділяються оповідання й кіноповісті Олександра Довженка (1894—1956).
Довженко народився в містечку Сосниці на Чернігівщині в багатодітній
родині. Джерелами його таланту стали неповторна краса придеснянської
природи, влучне народне слово і чудова пісня, багатство і своєрідність
духовного світу людей, що його оточували з дитинства. Після закінчення
Глухівського учительського інституту Довженко випробував себе в різних
професіях: він учителював, був дипломатом, художником-ілюстратором і,
нарешті, кінорежисером. Але саме як автор фільмів, сценарист і режисер
Довженко зміг проявити себе на повну силу творчого обдаровання. Він став
одним із найвизначніших кінорежисерів світу. Справжнім шедевром німого
кіно називають фільм Довженка "Земля". 1958 р. на всесвітній виставці в
Брюсселі 117 відомих кінознавців з 20 країн серед 12 найкращих фільмів
усіх часів і народів назвали "Землю" </span>
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції.
Власне закінчення до твору"Шпага Славка Беркути" :
ВОПРОС № 13
ОТВЕТ: <span><span>«Жінки з тінню зазвичай погано кінчають » ;
</span><span>«Більшість молодих жінок ... наготовлювали вже ті грудки бруду , які вони кинуть у неї » ;
</span>« Пробачити не можу , не хочу і вважаю несправедливим. <span>Вона затоптав все в бруд » ;
</span><span>« Крім розуму , грації , краси , в ній була правдивість ... Яка
</span><span>дивовижна , мила і жалюгідна жінка » ;
</span><span>«Все було так просто , спокійно і гідно і в позі , і в одязі , і в рухах , що нічого не могло бути природний- ній » ;
</span><span>«Вона просить про одне - вивести її з того неможливого становища, в якому вона перебувати » ;
</span><span>«Все така ж і так само приваблива ... Але щось жалюгідне є в ній ! » ;
</span>«Вона скінчила , як і повинна була скінчити така жінка . <span>Навіть смерть вона вибрала підлу , низьку ... Себе погубила і двох прекрасних лю -
</span><span>дей - свого чоловіка і мого нещасного сина ».</span></span>