<span>Заклик до збереження мови</span>
<span />Роман багатий на яскраві образи. Головний героєм є Григорій Многогрішний, політичний в’язень, людина сильна і духовно, і фізично. Він має незламну волю та готовий боротися за людську сутність і свободу. Його не скорили ні страшні фізичні, ні моральні знущання. Навіть його прізвище невипадкове, воно таке ж саме як і у Дем’яна Многогрішного, українського гетьмана, засланого в Іркутськ. Григорій Многогрішний – це відтворення образу непідкореної України.Родина Сірків також пам’ятає свою батьківщину. Вони опинилися на чужині, проте змогли зберегти свій «український» світ, сповнений моральної чистоти та гармонії. Сірки - люди горді та сильні, їх загартувала сувора природа. Атмосфера в родині, що врятувала Григорія, світла і добра, тут він знаходить справжній домашній затишок. Родина Сірків має незвичне заняття - вони виловлюють тигрів в тайзі. Вони вступають в двобій з цими сильними та гордими тваринами, достойними супротивниками, і виходять переможцями.Цим сміливим мисливцям протиставляється майор Медвин. Цей кат полює на Григорія. Він уособлює сталінську репресивну машину, що прагне зламати та знищити таких волелюбних людей як Григорій Многогрішний чи родина Сірків.<span>Роман закінчується оптимістично. Григорій перемагає Медвина в двобої. Багряний вірить у перемогу добра над злом, свободи над гнітом. Пригоди Многогрішного продовжуються,адже він продовжує свій путь, свою боротьбу.</span>
Моя мила, найдорожча
А яка ж вона красива
Майстер, скажем на всі руки
Аби ти жила щасливо!
У думці моїй лише одна мова
Красива, співуча й така мелодійна
Рідна вона мені з малого літа
Аж дотепер мені дивно бува
Її чиста й малинна вимова
Насамперед мліє на нашій країні
Аж доки не вмре наш прекрасний народ
Свобода писання поезій, молювання малюнків
Правильна відповідь - "б" (Нечуя-Левицького). Наведена цитата взята зі статті Нечуя-Левицького, в якій він відстоював необхідність демократизації літературної мови. "Сільська баба так чесне язиком, як кресалом, що аж посиплються іскри поезії. Синтаксис її мови буде шаткований, повний викрикників, не розвитий граматично, але живий, іскряний."
Він сам майстерно вживав такі засоби виразності, особливо у гумористичних повістях про бабу Параску і бабу Палажку, наприклад: «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» (1874), «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1875) та інші. Ці повісті були дуже тепло прийняті критикою. Особливо критики відзначали неймовірно виразну та "живу" мову персонажів, а також майстерність автора в їх описанні.