<span>
Без
верби і калини нема України (за твором
М. Вороного "Євшан-зілля")</span><span>
І.
Микола Вороний — творець поетичних
шедеврів. (М. Вороний — неперевершений
майстер слова, автор глибоко патріотичних
творів. "Навіть за умов тотальних
царських заборон і переслідувань
українського слова, — слушно зауважує
Г. Вервес, — Вороний створив... непересічні
речі, які й зараз можемо сміливо віднести
до його кращих надбань".)</span><span>
II.
Святі почуття людини, оспівані у поемі
"Євшан-зілля".</span><span>
1.
Наскрізна ідея твору. (Через увесь твір
проходить ідея любові до рідного народу,
до своєї Батьківщини, до місця, де ти
пустив своє коріння. І горе тій людині,
яка відцуралася свого народу і, потрапивши
у чужу землю, забула рідне слово,
материнську пісню, батьківські заповіти.)</span><span>
2.
Образ ханського сина. (Ні пісня колискова,
ні розповідь про нещасного батька не
розбудили в хлопцеві мрій про вільне
життя. І лише ароматне зілля допомагає
йому згадати рідний степ, милу сторону,
своїх батьків. Він ніби прокидається
від довгого сну, він розуміє:</span><span>
Краще
в ріднім краї милім</span><span>
Полягти
кістьми, сконати,</span><span>
Ніж
в землі чужій, ворожій</span><span>
В
славі й шані пробувати!)</span><span>
III.
Актуальність поеми. (В образі ханського
сина М. Вороний зобразив тих українців,
які забули, "чиїх батьків ми діти",
тих, які мовчать і не мають сили вибороти
крашу долю своїм нащадкам, тих, які
шанують чужі звичаї і занедбали рідний
край. Закінчуючи поему, М. Вороний ставить
риторичне питання:</span><span>
Де
ж того євшану взяти,</span><span>
Того
зілля-привороту,</span><span>
Що
на певний шлях направить, —</span><span>
Шлях
у край свій повороту?!)</span><span>
</span>
Україна - пісенна держава. З покон віків наші предки співали пісні за роботою, коли відпочивали, коли їм було сумно, коли було радісно. Пісня іде поруч з українським народом вже дві тисячі років.
Пісня не покинула й наше сьогодення. Зараз Україна має дуже, дуже багато талановитих співаків, композиторів та авторів. Усі ми, від мала до велика слухаємо музику та співаємо пісні.
Але, якою багатою на пісню сьогодні не була б Україна, ми ніколи не забуваємо своїх коренів. Пісні, що співали наші предки, зараз часто звучать як у сучасній обробці, так і такими, якими вони були з самого початку.
Ми шануємо наші традиції, шануємо наші корені. Ми не забуваємо цих пісень, бо дух наших предків звучить між рядками. Ми повинні завжди пам'ятати, з чого все починалося. Пісня є невід'ємною частиною нашої культури і нашого народу, тож Українці ї зараз співають пісні, які прийшли до нас через віки з минулого.
я нашла эту информацию во время подготовки презентации. возможно, она тебе поможет.
Окрасою збірки "З вершин і низин" стали цикли сонетів ("Вільні сонети", "Тюремні сонети"), які приваблюють читача не тільки своєю класичною витонченою формою, а й високими ідеями добра й краси як вічних світлих категорій буття людини. Показовим у цьому плані є сонет "Сикстинська мадонна"(1881). Цей твір з'явився під враженням від споглядання геніальної картини Рафаеля "Сикстинська Мадонна". у сонеті звучить віра в непереможну силу високого мистецтва й владу його шедеврів над душами людей. Франко продовжує Шевченкову традицію возвеличення жінки-матері, він теж бачить її з немовлям на руках. Цією красою й ніжністю поет просто заворожений. Цей стан передано в сонеті за допомогою риторичних запитань, звертань і окликів.Лише безбожник не побачить крси Божої Матері - так емоційно стверджує ліричний герой.
Одні дослідники сприймають цей твір як вияв атеїзму молодого Франка-соціаліста. Інші вважають, що в сонеті заперечуються примітивні, наївні, суто людські уявлення про Бога, які поступово зживатимуться, натомість утверджується думка, що саме краса й доброта людини, предовсім жінки-матері, найперевонливіше засвідчує красу і доброту Того, хто її створив, - істинного Бога. Лише пізнаючи людину, вірячи в неї, можна пізнати Творця й вірити в Нього.
Зеленый,как трава и колючий как игла (кактус )