Це не важко, потрібно взяти цей твір і виписати опис планетника......ось і вся математика²°¹⁴⁻⁻⁻¹⁴⁰⁵ΟΛЯ
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня<span>», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою. </span>
<span>У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ». </span>
<span>У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю. </span>
<span>На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку. </span>
<span>Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. </span>
<span>Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі. </span>
<span>Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.</span>
Тому що самe він створив збірник “Кобзар”.
У казці «Попелюшка, або соболевий черевичок» оповідач відвів
Попелюшці тяжку роль: у неї замість матері була мачуха, Попелюшка
виконувала всю брудну роботу в будинку. Вона мила посуд, прибирала в
кімнатах, чистила каміни в усіх приміщеннях. Що вже й казати про те, що
терпіла Попелюшка, коли жила на горищі, де з усіх мешканців лише щури,
таргани та миші.
Але, незважаючи на все це, головними рисами характеру Попелюшки були працьовитість, доброта та терплячість.
Врешті-решт, як і практично в усіх казках, добро перемагає зло.
Ця казка не є винятком, тож кінець її щасливий, кожен з героїв отримує
те, на що заслуговує. Попелюшка ж, наприклад, виходить заміж за принца. Я
вважаю, що одруження з принцом – це своєрідна винагорода за її вдачу,
за роки страждань та принижень, за всю ту роботу, яку вона робила
стільки часу.
Мені подобається Попелюшка, тому що вона незлостива, добра, розумна,
розсудлива, терпляча, привітна.. Що ж ще? Вона ніколи не робила зла
своїм сестрам та мачусі, як би сильно вони її не принижували чи
знущались з неї.
<span>Саме це й робить Попелюшку вищою за сестер, саме через це до цього
часу матері з усього світу розповідають своїм дітям казку про Попелюшку…</span>