Головні герої: Скрудж, його сестра Фен та племінник, привид Марлей, Духи Головний герой «Різдвяна пісня в прозі» — власник торгового союзу «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти. Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлей, про який він давно забув. Привид Марлей розповів, як він тепер кається і страждає від того, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Настоящого і Духом Майбутнього Різдва. Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє допомогли йому багато чого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен. Дух Минулого Різдва схожий на дитину і має в собі джерело незгасимого, яскравого світла — можливо, це те найкраще, що є в людях у дитинстві і що вони з часом старанно прагнуть приховати. Дух Нинішнього Різдва — життєрадісний, сильний, веселий. З усіх трьох Духів він — найенергійніший і найприємніший. Можливо, тому, що це Різдво — його, і Скрудж може змінитися на краще саме нині. Дух Майбутнього Різдва — найпохмуріша постать, невизначена, мовчазна. Він має такий вигляд, очевидно, через те, що нічого приємного показати Скруджу не зможе. Смерть, зрада, радість людей через його загибель — все це вражає і разом з тим зцілює душу героя.
я надеюсь ето то?
Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)
Героям властива неабияка порядність, взаємодопомога, вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який
відчуває відповідальність за себе, за свій спосіб життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.
Я вважаю, що усе існування людини грунтується на кількох загальних, первинних цінностях. І свобода є однією з таких цінностей. Минули ті історичні часи, у яких описані Михайлом Коцюбинським події були актуальні і, на жаль, звичайні. Але проблема волі постає і зараз, бо це проблема життєвої філософії… Наскільки ж трагічним було життя людей, коли кріпацтво, поневолення і духу, і тіла людини були звичайною практикою суспільства!
Остап і Соломія не просто не згодні терпіти муки кріпацтва, але й не здатні: їхня людська гідність постає проти антигуманного світу. Важливо розуміти, від чого тікають герої, із чим вони борються. Для них неприйнятний не стільки формальний бік кріпацтва: важка праця, відсутність вибору, скільки його внутрішній «філософський бік»: пригнічення людської гідності, поневолення духу.
Справді дорого обходиться воля нашим героям. Тікаючи, вони постійно стикаються з новими перепонами на їхньому шляху до свободи, на них чатують смертельні небезпеки, але це не зупиняє їх. Бо свобода важить для них більше, ніж життя. Бо життя під ярмом кріпацтва є існуванням, тільки марнуванням безцінного часу.
Обговорюючи твір з друзями, я почув дуже жорстку, категоричну думку, яка глибоко вразила і навіть ранила мене. Один з моїх однокласників говорив проте, що дії Остапа та Соломії були марними! «Що здобув Остап? Його життя, його душа та тіло покалічені, він втратив кохану, втратив друга Івана. Він живе собі відлюдником, на самоті він і помре…» — приблизно такі міркування висловлював мій друг. На початку читання та навіть за деякий час після прочитання твору мені здавалось, що вивчення повісті «Дорогою ціною» непотрібне: часи кріплччини минулися, ми пам’ятаємо про ту добу, але ж навіщо приділяти стільки часу зануренню у давнє минуле. Мабуть, тільки зухвала репліка мого однокласника допомогла мені збагнути, що за всіма цими «неактуальними» перипетіями чи стоять філософські, вічні проблеми. Що важить доля людини, воля? Якою є її ціна? Ці питання важливі. Хіба в цих питаннях десь йдеться про історичну добу?
У тому-то й річ… У будь-які часи існуватиме проблема внутрішньої та зовнішньої свободи і ставлення людини до неї, її волелюбність чи пристосуванство…
Мій друг казав, що все це марно, що це стихійний беззмістовний протест проти
системи, яку не зламати самотужки. Ох, як би мені хотілось мати якісь докази своєї позиції: ми ніколи не були і не опинимось у тому часі, як я можу стверджувати, що вчинив би так само, як вчинили герої? Що не почав би підлаштовуватись під обставини… Я не маю таких доказів, але не можу погодитися з тим, і що пристосуватися — значить вчинити правильно. П
Повесть Гр. Тютюнника «Климко» переносит нас в тяжелые времена фашистской оккупации Украины, открывая призабытую страницу нашей истории. Климко, главный герой произведения, идет за много километров за солью, чтоб потом продать ее и спасти от голода любимую учительницу с дочуркой-младенцем и себя с другом. Он идет дорогами войны, преисполненными опасностей, побеждая в себе страх, побеждая иногда физическое бессилие и болезнь. По возрасту он был нашим ровесником, поэтому так больно ощущаешь сердцем все его страдания, поражаешься его выдержке и недетской мудрости. А еще, кажется, будто примеряешь на себя то трудное путешествие Климка и учишься милосердию.
Это милосердие беззащитных детей войны стало главной темой повести. Автор рассказывает о встрече на базаре Климка и Зульфата со своей учительницей, которая с малым ребенком оказалась в безысходности. С этих пор у друзей появилось благородное желание помочь ей, и они берут на свои слабые плечи все заботы о Наталье Михайловне с Олей, становятся их опорой. Именно опекаясь их жизнями в первую очередь, отправляется юный герой новеллы Климко в далекую дорогу.
На ней Климко с сапожником спасает во время осады на базаре незнакомую девушку от Германии, хотя мог поплатиться за это жизнью. И мы понимаем, что настоящие люди остаются людьми даже в экстремальных ситуациях, обнаруживая сочувствие и милосердие к другим. Позднее мы видим Климка во время пребывания у тетки Марины, которая выхаживала его в горячке и хотела даже оставить у себя - усыновить. Но мальчик, хотя ему и нравилось у доброй женщины, не согласился, так как ощущал ответственность за жизнь дорогих ему людей. Мне кажется, что в этом эпизоде очень выразительно показывается доброта и самоотверженность человеческой души моих соотечественников-украинцев.
И важнейшим, на мой взгляд, есть заключительный эпизод новеллы - возвращение Климка с торбочкой соли на станцию, помощь советскому пленному и смерть мальчика. После опасной дороги, после трудных испытаний, преисполненный радостью, возвращался назад Климко с драгоценной солью. И здесь подстерегла мальчика неумолимая смерть, как подстерегала она на тех военных дорогах многих его ровесников. И даже в этот судный час Климко возникает человеком, который заботится не о себе, а о других. Забыв об опасности, он показывает советскому пленному воину, куда убегать. Здесь и скосила его очередь из немецкого автомата: «Он уставился пальцами в курточку на груди, тихо ахнул и упал. А из пробитого мешка тоненькой струйкой потекла на дорогу соль…» …Перед глазами еще долго стоит эта струйка соли, а сердце заполняет безграничная тоска и любовь к мальчику с бескорыстной, милосердной и бесшабашной душой, что жила для добра. Любовь ко всем детям войны, которые обнаруживали такое милосердие, что и взрослым иногда было не под силу.
<span>Доброта, любовь, чуткость, порядочность, самопожертвование - в наше время эти слова стали почти анахронизмами. Существует такая мысль, что общество деградирует через социально-экономические факторы. Но во времена войны были не лучшие условия жизни: человек вмиг мог потерять все: родных, дом и вопреки тому оставался Человеком. Ярким примером этому может послужить Климко, главный герой одноименной повести Григория Тютюнника. Мальчик, оставшись сиротой, рос у своего дяди Кирилла, который любил его и баловал как мог (привозил гостинец из рейса), хотя в тоже время воспитанию отводилась незаурядная роль (следил за обучением в школе, приучал к самостоятельности). Наверное, именно любовь и воспитание дяди сотворили из Климка те человеческие черты, которые ценятся превыше всего: способность любить и беспокоиться о ближнем от всего сердца, </span>
Відповідь:
Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках запропонувала нову базовану на національній традиції поетичну пропозицію «тиху лірику», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам'яті. Створення іншого, непов'язаного з пропагованим «мистецтвом прогресу», смислу, апеляція до людської гідності і гармонії як суті світу. В укладеній поетом рукописній збірці «Синя птиця», поезії з якої були опубліковані в посмертній збірці «Сині троянди», а в авторському варіанті в книжці «Золоті джмелі», посилилась екзестенційна медитативність та філософічність з поглибленням елегійності та усвідомленням єдності поетичної культурної спадщини.
Пояснення:
Твір на тему: "Поетизація першого почуття у повісті"Вітька+Галя"
«Вітька+Галя» - це твір про найприємніше почуття кожного із нас – кохання. Повість сповнена іронії та веселих ситуацій. Пише В. Чемерис про серйозні для підлітків події з гумором, і читач відчуває, що навіть під час життєвих негараздів життєрадісність повинна брати гору.
Вітька – чотирнадцятилітній парубок, що закохався у дівчинку Галю. Розповівши про своє нове почуття другові, він вирішує діяти і завойовувати кохання дівчини: пише вірші, співає серенади, але все невдало. Проте хлопець не опускає руки, адже він з оптимізмом сподівається ще досягти своєї мети і завойувати прихильність Галі.
Протягом життя кожен із нас задається багатьма питаннями з приводу кохання. Як себе поводити, щоб добитися серця любої? Саме твір «Вітька+Галя» допомогає знайти нам відповідь на це питання. Треба бути тим, ким ти є. Залишаючись собою, Вітька досяг своєї мрії.
Вітя і Галя відчули смак першого кохання. Можливо, надалі воно переросте у них в справжню любов, або ж залишиться на рівні дружби і буде обпекати душу приємними спогадами. Галя і Вітя – приклад ввічливого та дружнього ставлення один до одного. Сподіваюся, що і моє перше почуття буде таким же сонячним, яскравим, світлим і вічним!