" Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. "
"<span>На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою Докії, Парасинкою. З іншими не мала що балакати. У неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."
</span><span>"До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".</span>
На этой картине я вижу мальчика который сидит у
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Родина Софійки Дід Павло, бабуся Горпина - мала коралове намисто, Клава- сирота, від якої відвернувся Коханий Гордій. Ніна їздила верхи на Мальві з дитиною.
Родина Кулаківських: гордій кулаківський-дворянин. Одружився з шляхтянкою, розбагатів за допомогою злочину. Родина Міщенків: Данило Міщенко -дворянин, предки козаки, ошуканий Г. Кулаківським.
1.Кінь Остапа
"Кінь під ним гарячий, вороний, той, що у пана лишився на стайні"
2.Зовнішність Остапа:
"...Стрункого і міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчі..."
3.Почуття Остапа, яке охопило його на чужій землі:
"Дивне почуття обхопило Остапові груди: замість радості - сильне почуття обурення стрепенуло його істоту. В один мент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки."