Мої коломийки! Емір Рибак.
Ці коломийки вас вітають,
Настрій, та радість несуть!
Гумор, жарти – вони мають,
В нас вони не пропадуть!
Коломийки, мої коломийки,
Від вас добре бажання настане!
Заспіваймо їх всі, і гуцули, і бойки,
Нехай тоді наша відрада росте!
З репом я вже попрощався,
Другі – хай його складуть!
З ритмом, римою, уладнався,
Хай ці строки бадьорість дають!
Ой, співали дівчиноньки,
Зачаровані чудним лісом,
Де літали білі голубоньки,
Приручені старим бісом.
Люди гроші заробляли –
Різали смереки, граби, дуби.
Це річкам стало не до вподоби –
Людей повінню вони прокляли!
І тим хто гроші крав,
На дорогах, дамбах, мостах,
Без сорому, поправши – страх,
То Бог повінь за це послав!
Чимало людей буйно поплатились,
Не Богу – долару, гривні молились!
Гой – я, на високій полонині,
Білі вівці – пасуться по плаю!
І весілля, як не буде нині,
То з дівчатами, я ще погуляю!
Ой, сидів орел на косогорі,
Мені з милою жарко у полі!
Той орел в'є гніздо на горі,
Я ж кохаю милу в стодолі!
Сонце піднялося високо,
На небі хмар не має ніде!
Що за чоловіка там видно?
То Гнат косити вже йде!
Ой і людяний наш Гнат,
Покоси ранкові ще не стоять!
Випити чарку, на це він мастак,
Очі від цього так і блищать!
Обіцянки любить роздавати,
Що не виштовхнеш із хати!
І загадку легше відгадати,
Чим із Гнатом справи мати!
Скромний Гнат, неначе гість,
Хоч тепер і релігійний піст,
В комірчині шмат сала їсть,
Батько взнає – видере хвіст!
І хто взнає цього Гната,
Не беріть у друзі цього брата!
Дмитро добре носом чує,
Що на кухні там шкварчить,
Ще здалеку – він почує,
І на шкварки – прибіжить!
От і сонце сходить, і палить,
Гриць – досі горілиць лежить,
Галя милому варенички варить,
Він за дзиґарем не стежить!
Чує чоловік – кукурудза тріщить,
Там хтось – смагліє горілиць,
І на сонці – кумів зад блистить,
Ой, поб'є їх добре – зараз Гриць!
От йшов Гриць – з вечорниць,
Чує, хтось стогне, щось скрипить!
Ці звуки було чути з теплиць,
Кум кумі прийшов розсаду полить!
Кума – кума так вдома чекала,
Все їсти, ще й пити наладнала,
І диванчик вчасно розіслала,
Що старий проснеться – не знала!
Ой, лишенько, що то гуркотить,
Разом з відрами униз летить,
Хто – то кума з ґанку котить,
Той – ногами хутко тупотить!
В лісі довго ми гриби збирали,
Скрізь – під всякими кущами,
І кожний гриб руками брали,
Дівчата – не ходіть самі корчами!
На весіллі я так танцювала,
Що втоми назавше не знала!
Із Москви я нині завітала,
Мати хоче поміч, я баю – устала!
Я до кума нині – не ходила,
Най би його трасті взяла!
Вареники – милому варила,
Бо з кумом гріх би зробила!
Коломийки що появились у мене,
Співають не тільки у Львові
Який будували із нами вірмени,
<span>Бо їх співають – на рідній мові!</span>
Ответ:1. Промитей титан. С Зевсом хреновенькие.
2. Припер огонь
3. За помошь людям
4. Храбрый, добрый, сообразительный (короч по класике)
5. Жалко парня, он старался. (тут вразумительного ответа не дам ибо не понела вопрос)
Просто помогу: крч, замес такой. У богов был огень, тепло и свет, а люди жили в непроглядной темноте. Промитей решил помочь, стыбзил огонь и принёс людям. Зевс его наказал, его приковали к камню и каждое утро прилетал орёл и клевал его. Воть
Объяснение:
Твір за поемами Т. Шевченка «Тарасова ніч» та «Іван підкова». Творча палітра Т. Шевченка дуже різноманітна. Тема історії рідної батьківщини завжди хвилювала поета. Україна, як багато почуттів вкладено в це слово! Яка юна велична, неповторна у своїй мальовничій красі! Україна… Це гіркий полин на козацьких могилах і освячені багряною кров’ю поля жорстоких битв із завойовниками, широкі степи, що чули плач полонянок і стогін бранців…
Тому невипадково у ранній період своєї творчості Т. Шевченко багато уваги приділяв історичній тематиці. Однією з головних тем його поезій є боротьба укранського народу проти поневолення польською шляхтою. Так виник задум поеми Тарасова ніч, в основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій проти військ польського гетьмана С. Конецпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, також згадуються, імена Наливайка, Павлюк це справжні борці за волю України. Т. Шевченко високо підносить героїзм вкраїнського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Минуле України протиставляється тяжкому сучасному становищу народу. Автор запитує: де ж поділась воля, про яку тільки кобзарі співають:
Тії слави козацької Повік не забудем!
Приваблювала Шевченка і тема боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. Вперше вона порушена в поемі «Іван Підкова». Головній герой — особа історична, походив із молдаван, але був козаком. Т. Шевчено говорить про давно минулі часи, які протиставляються сучасному становищу України. Висловлюється туга за тим, що «було колись добре жити на тій Україні». Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.
Тому й розкриває митець образ Івана Підкови як мудрого отамана. Він надійний надприродною силою. Ця гіперболізація бере свій початок від фольклору. Так малював народ героїв у легендах, піснях, думах, таким він бачив своїх предків. Ми бачимо Підкову дуже сильним. Він підняв шапку — і човни стали, затихло все. Отаман завжди радиться з козаками, розмовляє, як з рівними, в похід веде їх тільки тоді, коли вони погодились на це.
Безумовно, поема Т. Шевченка підносила гордість народу за своє минуле, збуджувала патріотичні почуття.
Твiр за романом Мiгеля де Сервантеса Сааведри Премудрий гiдальго Дон
Кiхот з Ламанчi Премудрий гiдальго Дон Кiхотз Ламанчi (1604-1607)
— книга, яка зробила свого автора популярним не тiльки у себе на
батькiвщинi — в Iспанiï, але й у всьому свiтi. Роман
займає друге мiсце за кiлькiстю мов, якими його перекладено (перше
мiсце посiдає Бiблiя), iм'я Дон Кiхота стало називним i
означає людину, яка нiзащо /нiколи не вiдступає вiд власних
уявлень про красу, добро, гуманнiсть. Дон Кiхот — це лицар,
готовий заради високоï мети iти навiть на смерть. Самотнiй мрiйник
протистоïть прозi життя, iде назустрiч небезпецi, прагне знищити
зло. Дон Кiхот увiйшов до галереï вiчних образiв.
Останнi 15 рокiв життя є найбiльш плiдними у творчостi
письменника. Сервантес звертається майже до всiх жанрiв, якi на
той час iснували в iспанськiй лiтературi: пише Повчальнi новели,
сатиричну поему, збiрку п'єс та iнтермедiй. Iдейний задум цього
твору є глибоким i багатоплановим. З одного боку, Сервантес
розвiнчує середньовiчнi лицарськi романи, яких у Iспанiï
з'явилося дуже багато. Для цього автор розгортає перед нами
iсторiю комiчних пригод — пародiю на лицарський роман. Та водночас
письменник зобразив i широку картину сучасноï Iспанiï: протест
проти гноблення суспiльних верхiв, злиднi та безправ'я народу. Сам же
Дон Кiхот стає благородним захисником пригнiчених, борцем проти
суспiльноï несправедливостi. Так поряд iз комiчним безумством Дон
Кiхота з'являється i висока мудрiсть гуманiста. Це й
породжує вiдчуття подвiйностi цього образу. Бiдний сiльський
гiдальго (лицар) намагається побудувати своє життя на зразок
лицарськоï подорожi, про яку читав у книгах. Кожна пригода
розкриває контраст мiж уявним життям, вичитаним у романах, i
реальною дiйснiстю. Невiдповiднiсть починається з власного iменi
— Алонсо Кiхано стає Дон Кiхотом Ламанчським, його худа
шкапа — лицарським конем Россiнантом, тваринниця iз сусiднього
села — прекрасною дамою Дульсинеєю Тобоською. Проте нас
полонить благородство i мудрiсть героя. У багатьох його промовах i
вчинках виражено найвищi iдеï гуманiзму епохи Вiдродження: захист
слабких i знедолених, прагнення простоï людини до свободи,
намагання мирним шляхом врегулювати конфлiктнi ситуацiï, водночас,
коли треба, захистити батькiвщину, свою родину i майно.
Погляди Дон Кiхота на гуманне суспiльство iлюструє факт настанов
Санчо Панса, який iз примхи герцога стає губернатором. У цiй
дiяльностi Лицар Печального Образу радить Пансi керуватися не законом, а
<span>справедливiстю i милосердям, однаковим щодо багатих i бiдних.</span>