Поема Івана Франка «Мойсей» стала філософським твором, присвяченим майбутньому українського народу. Написання поеми, у якій письменник підіймає важливі проблеми, що стосуються українського селянства того часу, прийшлось на період революції 1905 року. У пролозі до цього твору визначена ідея та тема тексту. Автор шкодує, що український народ, який має тяжке життя, роз’єднаний між двома державами. Але поет твердо впевнений, що возз’єднання українських земель та визволення українців обов’язково відбудеться, що не пропадуть марно усі жертви, усі негаразди його співвітчизників.
Поему «Мойсей» Франко написав для українського народу. Він перетворив біблійну легенду і розповів про проблеми та шляхи звільнення від гніту. Зображаючи стародавніх ізраїльтян, Франко мав на увазі свій рідний знедолений народ. Дуже нагадує сорокарічне блукання ізраїльського народу в пошуках землі обітованої трагічні та сумні події в історії українського народу. А набуття Єрихона асоціюється автором з героїчною боротьбою народу України за своє національне і соціальне визволення, укріплює віру в його щасливе й прекрасне майбутнє.
Іван Франко говорить про єдність народу і вождя, проголошує історичну роль народу. Дуже яскраво про це сказано в казці про те, як дерева обирали собі короля. Автор пояснює алегорію казки:
«Дерева — се народи землі,
А король у їх колі —
Божий вибранець, син і слуга
Господевої волі».
Поет подає ідею безмежної вірності людини-вожака своєму народу. На думку І. Франка, справжнім керівником можна назвати лише ту людину, яка усвідомлює прагнення та інтереси людей. Підтвердженням цьому можуть служити проникливі слова справжнього патріота і ватажка Мойсея:
«Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю, —
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю».
Такі самі слова можна сказати і про життя, і про творчість Івана Франка. Сповідь-освідчення Мойсея можна назвати сповіддю самого Каменяра, бо це він устами пророка розмірковує над долею українського народу, виказує свої погляди на призначення людини, осуджує лінощі, рабську покору, закликає до боротьби. Справжній вождь народу, на думку поета, не має права сумніватися в справедливості вибраного ним шляху. Зневіра в сили народу — злочин, який повинен бути покараний.
Навіть Мойсей, який беззавітно відданий своєму народу, який він любить і за щастя та свободу якого він бореться, на одну мить засумнівався у своїй вірі. І за це був жорстоко покараний. Вождь повинен бути мужньою, цільною, відданою людиною і завжди йти поряд зі своїм народом, вірячи в його сили.
Поема «Мойсей» стала закликом і керівництвом для революційної молоді не тільки України, а й інших країн, актуальною вона залишається і в наші часи.
Объяснение:
Ответ:
Поселяється білий лелека у вiдкритому ландшафтi з придатними кормовими угiддями — луками, болотами, пасовищами. Полюбляє зволожені ділянки з невисокою трав’яною рослинністю, на яких є групи старих розлогих дерев, особливо якщо луки періодично затоплюються, а трава регулярно викошується. При спаді повені утворюються великі площі мілководдя, тут багато різноманітних дрібних тварин, якими живиться лелека. Сінокіс також сприяє багатому полюванню. Після викошування трави комахи, гризуни, земноводні стають легкою здобиччю. Ось чому в наших умовах для білого лелеки найбільш сприятливими є природні заплавні луки на річках з незарегульованим стоком. Густота його населення в таких місцях може досягати десятків пар на 100 квадратних кілометрів. Розорювання заплави значно погіршує кормові угіддя, чорногуз уникає високої рослинності. Ви не побачите його на полі пшениці, що вже заколосилась, або тим більше в кукурудзі.
Объяснение:
Ідейно-художній аналіз
Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.
За жанром – це шедевр інтимної лірики.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання
Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!
Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. (Чи не буде збоченням будити вночі дівчину, яка мирно спить?! але хіба дії закоханого можуть бути логічними?
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають..))
Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним, я вважаю – протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)
<span>Римування: </span>
Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне (перевірте)
<span> Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!</span>
У 1923 році він написав збірку "Нечиста сила", " потерчата" входять у цю збірку, отже 1923 рік
<span>Украї́нські наро́дні ка́зки — популярний фольклорний жанр (фольклор — «народна мудрість»). В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття. У казках також знайшли відображення важливі історичні події. Казки мають повчальний характер, і в них завжди є певна мораль. Одні казки виховували любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому. Є також гумористичні і сатиричні твори, які не мають педагогічного характеру. Але попри те, що різні групи казок відрізняються темами і формою, ідеї у них подібні. Усі вони прославляють мудрих, хоробрих та кмітливих і засуджують зрадливих, ледачих і підступних. Також герої різних казок дуже схожі своїми портретами.</span>Літературна казка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів.<span>Фольклорний канон по-різному зберігається в літературній казці, що не робить цей жанр чимось винятковим, оскільки будь-який художній текст, і передусім прозовий, розвивається на основі змішаних явищ писемності і фольклорних джерел. Літературна казка включає в себе ознаки різноманітних жанрів, що в цілому притаманне літературі романтизму. Адже саме в цей час утверджується нове співвідношення жанр – автор, коли художня свідомість перестає бути традиціоналістською. Жанрове самовизначення художньої свідомості для автора „стає не вихідною точкою, а підсумком творчого акту. Жанр пізнається важче, ніж раніше”. Усе сказане властиве і літературній казці, яка може зближуватися з романтичною поемою і фантастичною повістю, але завжди залишається самостійним жанром.
</span>