Основа его метода все же НАБЛЮДЕНИЯ, на основании которых и делаются
выводы (ДЕДУКЦИЯ) . Нужно подчеркнуть, что далеко не каждый наблюдатель
был бы способен УВИДЕТЬ то, что ВИДЕЛ Холмс - для этого были необходимы
поистине энциклопедические познания и знание жизни в современной ему
Британской империи. Итак: от знаний к наблюдению, а от наблюдений - к
выводам! Если смотреть с современной точки зрения, то Холмс прежде всего
- криминалист-эксперт, он буквально охотится за вещественными
доказательствами и умеет вытянуть из них всё возможное и невозможное!
Психология, МОТИВ, ЛИЧНОСТЬ ПРЕСТУПНИКА, которыми всегда так занят не
менее знаменитый Мегрэ - этим, как правило, сдобрена лишь развязка!
Кінь Шептало є втіленням алегоричного образу. Але як це зрозуміти? З самого початку твір здивував нас спокійністю сюжету та незвичайною оповіддю автора. На перший погляд Шептало звичайний, хоча й дуже красивий, кінь. І тільки пізніше ми розуміємо, що цей звичайний кінь, є особливим. Шептало - це образ людини. Дуже часто в житті можна зустріти таких людей, які бажають виділятися з сірої маси, але не можуть через страх і презирство інших людей. Такі люди стараються підпорядковуватись суспільству та середовищу в якому живуть. Нажаль, деякі люди з великим потенціалом просто ховаються за чиєюсь спиною, за чиєюсь індивідуальність. Кожна людина безперечно має свої особливості. Кожен з нас індивідуальний та особливий. Потрібно не піддаватись тиску суспільства.
В оповіданні Шептало знає що він особливий, він розуміє, що може втекти і здійсняться його заповітні мрії. Він бажає бути вільним, почесним, гордим конем. Білим конем. Яскравою подією було купання Шептала в річці. Коли той побачив, який він насправді. Він був захоплений собою, своєю красою та незвичайністю. Шептало хотів бути незвичайним конем. Йому це вдалося на деяку мить. Та нажаль, він повернувся до конюшні. Особисто в мене, це викликало здивування. Чому ж він повернувся, якщо так бажав виділятись? Бажав бути вільним...
В стаді з іншими кіньми, Шептало завжди йшов осторонь, хоча й не відбивався далеко. Напевно це добавляло йому упевненості. Він любив самотність, був вільним у душі хоча й понівеченим ззовні. Шептало часто мріяв про волю, про цирк. Він згадував дитинство, своїх рідних, які також були особливими. Після втечі кінь відчув силу і справжню свободу. Його повернення назад - це образ слабкості. Образ людей, які через негаразди можуть опустити руки та просто здатись. Нажаль, на шляху до мети безліч перешкод і негараздів. Та не всі з ними справляються.
Оповідання нас наштовхує на роздуми про життєвий вибір сучасної людини, про можливість зберегти власну індивідуальність.
«порожній шлях», «мокрі ниви». Треба володіти великою фантазією та художньою майстерністю, щоб дощ заблищав новими, полив’яними барвами, щоб побачити, як «дідок кропив’яний» визбирує блискавки в траві, а череда корів удалині здалася розсипаною квасолькою.
У «Слові...» воєнна доблесть його прославляється в особливо піднесеному тоні. Як буйний тур, б'ється він у передовому загоні, прискає на ворогів стрілами, гримить мечем об ворожі шоломи, і куди не повернеться він у січі, там лежать голови половецькі. Він, як і брат, шукаючи слави, готовий забути для ратних подвигів і про батьківський престол князівський, і про милу жінку свою.Зате про своїх бойових товаришів говорить він з особливою теплотою і гордістю.Сповиті під сурмами, виплекані під шоломами, бувалі воїни Всеволода завжди готові до бою з ворогом; наче сірі вовки в полі скачуть вони, не боячись небезпеки, шукаючи собі честі, а князеві слави.Відвага й благородство «русичів» (війська Ігоревого, його «дружини»), їх нехтування небезпекою і самою смертю, байдужість до багатої здобичі, якою вони мостять мости по болотах та багнистих місцях, — усі ці якості викликають в автора пошану. Недаремно він і про зброю «хоробрих русичів» згадує з таким замилуванням і, говорячи про тих, що полягли за землю Руську, знаходить слова, які найглибше передають його сум і повагу.Автор пройнятий глибоким почуттям любові до батьківщини і свідомістю того, звідки походить лихо для неї. Створюючи образ того чи іншого князя, він не лишається байдужим. Ми виразно бачимо його симпатії і антипатії.Серед героїв поеми особливе місце займає Святослав, князь київський. Автор не раз підкреслює успіх його походу проти половців, коли Святослав полонив половецького хана Кобяка. Перемога ця показана в епічних образах — гіперболах. Святослав «наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а поганого Кобяка, як вихор, вирвав, щоб кинути полоненим у гридниці* Святославовій.Святослав, один з усіх сучасних авторові князів, по-справжньому боліє душею, бачачи князівські незгоди. Засуджуючи легковажну славолюбність Ігоря і Всеволода, що не погодили своїх дій з іншими князями, Святослав, однак, сумує, висловлює співчуття розбитим князем і намагається своїм закликом підняти всіх до нового походу проти половців. Цей заклик до об'єднання молодших князів на боротьбу за справедливу справу оборони батьківщини від половців займає центральне місце в творі.Святославові властивий ширший, ніж іншим князям, підхід до дійсності. У розумінні подій, відносин між князями він стоїть вище, ніж будь-хто з князів. Це величний образ мудрого володаря, авторитет якого для співця «Слова...» здається непорушним.Якщо в молодших князях автор показує риси відважних войовників, які, проте, не розуміють спільних інтересів, то в образі «грізного князя київського» поєднуються якості могутнього полководця і мудрого політика. 1 ніби на підтвердження його правоти і авторитету автор, підступаючи від історичної дійсності, змушує Ігоря після повернення з полону прямувати в Київ до Святослава. Отже, цей образ найближчий співцеві» (За О. Білецьким).«Відповідно до ідейного змісту твору Святослава автор називає великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють німці і венеційці, греки і «морава». Та й недаремно: це ж бо він нещодавно своїми «сильними полками і харалужними мечами» розгромив орди половців. Цю перемогу автор явно перебільшує: «наступив на землю Половецькую, притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера, висушив потоки і болота». Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в його серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів», коли «сумують голоси, поникли веселощі», не чути голосу орачів?Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і благородна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається з закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославовича». Цим він хоче об'єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова...» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об'єднував руські землі, а й успішно завойовував ворогів» (За Б. Степаниіииним).«Галерея образів князів цим не вичерпується. Добре знаючи князів руських і стосунки між ними, автор «Слова» вміє двома-трьома влучними словами дати їм чіткі характеристики. І тут, в епізодичних образах, ставлення його до зображуваних героїв підпорядковане основній ідеї твору — ідеї боротьби з князівськими незгодами, якими користуються вороги, «бо через незгоду постало насильство