На мою думку, "крила"
потрібні для того, щоб людина змогла відпочити,помріяти.Взагалі слово
"крила" вживається в переносному значенні.Я розумію визначення "Нащо
крилатим грунту під ногами" так: людина не може прожити все життя
мріями,вона не може нічого не робити,"грунт" їй потрібен для того, щоб
не лінуватися.Для цього дорослі ходять на роботу,а діти в школу.
Звісно ж людина не може прожити все життя працюючи.Людям потрібно теж
інколи відпочивати.Брати відпустки або хто не може собі цього дозволити
можна зробити те,про що довго мріяв.Ще ж можна "надіти крила" та
пофантазувати,помріяти,відкрити свій талант,відчути свободу.
Кожна людина має "крила",але не кожен може їх в собі відшукати.
За грядою віків, за сивою пеленою часу бачаться мені мої далекі пращури, "добрі та нехитрі”, які понад усе на світі любили сіяти та ростити хліб, обробляти землю-годувальницю. Не одне століття відділяє нас від тієї знаменної доби, коли перші князі починали організовувати Київську державу, коли жили і відважно боролися, захищаючи свої кордони, Володимир Великий і Святослав, Роман і Данило Галицький.
<span>А скільки подвигів, скількох велетів духу народила за роки свого існування Запорізька Січ! Богдан Хмельницький та Іван Сірко, Петро Сагайдачний і Тарас Трясило, Максим Кривоніс та Іван Богун… А скільки безіменних героїв-лицарів, які, боронячи південні рубежі України, визволяючи полонених з рабства, примушували здригатися татарських ханів, спопеляли фортеці султанів, громили добірні полки польських шляхтичів. Стамбул і Кафа, Синоп і Трапезунд, мабуть, і досі пам’ятають запах порохового диму з козацьких мушкетів. </span>
<span>Гордістю нашого народу була і залишається діяльність одного з найвидатніших політичних провідників козацької України — гетьмана Івана Мазепи. Своїм політичним і дипломатичним талантом, ерудицією та культурою він зміцнив авторитет гетьманської України. </span>
<span>XIX століття виплекало чи не найбільших велетів української духовності — Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка. І це попри те, що в нашої нації у ці лиховісні часи російський "старший брат” намагався відібрати все — від мови до "латаної свитини”. </span>
<span>Але, напевно, така вже доля нашого народу — жити і виживати, через дар пам’яті бути невмирущим. </span>
<span>Людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, призначеним для якихось практичних цілей, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з точки зору християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття. Призначенням людини, як вчить Біблія, є творити добро. </span>
<span>Людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. Усе, що кожен із нас зробить, матиме свій слід у майбутньому і, таким чином, стане вічним, хоча самої людини давно вже й не буде. Найзагальніше покликання кожної людини — жити. І жити гідно. Часто ми "купуємося” на зовсім дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя нецікавим і примітивним. Крім основного призначення, кожен з нас, я вважаю, має своє особисте покликання. Бог кожного з нас знає і любить, і кожного наділяє тим чи іншим талантом, чи якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо не відчуваємо у собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то все одно можемо розвивати в собі щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам дуже часто бракує у житті. Для кожного з нас дуже важливим є те, як ми зуміємо повестися у дріб’язкових, буденних справах. Бо часто людина грішить тим, що будує якісь величезні плани, мріє про високе життя і не вміє бути уважною до щоденних потреб своїх ближніх. </span>
<span>Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. Люди повинні жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. Але та допомога тільки тоді буде шляхетною, якщо вона є безкорисною. Ми з самого дитинства живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню потребу якогось ставлення до них. Вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують нас, дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять і піклуються про нас. Мама не сподівається якоїсь особливої нагороди від дитини; вона просто любить її, і цього їй досить. Так може будуватися і суспільне життя. </span>
Жив Андрійко зі своєю мамою у селі.Одного разу андрійкова матуся сильно захворіла.
Їй нічого не допомагало. Андрію стало шкода її і він відправився на пошуки ліків. Чаклуни йому сказали що його маму вилікує лише чарівна квітка, яка росте у темному лісі. Хлопчику було страшно але він блукав і блукав по страшному лісу. І все таки він її знайшов. Мама понюхала квітку і вмить одужала.
І жили вони довго та щасливо.
Часто у людини з'являєютьсь сильні перешкоди при досягненні успіху і це є страх. Ми боїмося бути недооціненими, зазнати поразку, не відтворити власних або сподівань інших, близьких нам людей.
Проте саме в такі моменти ми повинні тверезо оцінювати ситуацію і чітко розуміти, що неспробувавши ніколи не можна дізнатися, чи зміг ти досягти успіху в данній ситуації чи ні? Існує така приказка: "Краще жаліти, про те що зробив, ніж про те, що не спробував" і я з нею повністтю згоден. Адже погодьтесь, дуже важко освідомлювати, що в тебе була можливість, а ти нею не скористався. Звісно можна знайти собі виправдання, але я вважаю, що людина сама вирішує свою долю.
Позбутися свого страху можливо, але тільки тоді, коли ти зрозумієш, що це твоє життя і ти повинен бути щасливим, особливо коли це щастя у твоїх руках.