За грядою віків, за сивою пеленою часу бачаться мені мої далекі пращури, "добрі та нехитрі”, які понад усе на світі любили сіяти та ростити хліб, обробляти землю-годувальницю. Не одне століття відділяє нас від тієї знаменної доби, коли перші князі починали організовувати Київську державу, коли жили і відважно боролися, захищаючи свої кордони, Володимир Великий і Святослав, Роман і Данило Галицький.
<span>А скільки подвигів, скількох велетів духу народила за роки свого існування Запорізька Січ! Богдан Хмельницький та Іван Сірко, Петро Сагайдачний і Тарас Трясило, Максим Кривоніс та Іван Богун… А скільки безіменних героїв-лицарів, які, боронячи південні рубежі України, визволяючи полонених з рабства, примушували здригатися татарських ханів, спопеляли фортеці султанів, громили добірні полки польських шляхтичів. Стамбул і Кафа, Синоп і Трапезунд, мабуть, і досі пам’ятають запах порохового диму з козацьких мушкетів. </span>
<span>Гордістю нашого народу була і залишається діяльність одного з найвидатніших політичних провідників козацької України — гетьмана Івана Мазепи. Своїм політичним і дипломатичним талантом, ерудицією та культурою він зміцнив авторитет гетьманської України. </span>
<span>XIX століття виплекало чи не найбільших велетів української духовності — Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка. І це попри те, що в нашої нації у ці лиховісні часи російський "старший брат” намагався відібрати все — від мови до "латаної свитини”. </span>
<span>Але, напевно, така вже доля нашого народу — жити і виживати, через дар пам’яті бути невмирущим. </span>
<span>Людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, призначеним для якихось практичних цілей, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з точки зору християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття. Призначенням людини, як вчить Біблія, є творити добро. </span>
<span>Людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. Усе, що кожен із нас зробить, матиме свій слід у майбутньому і, таким чином, стане вічним, хоча самої людини давно вже й не буде. Найзагальніше покликання кожної людини — жити. І жити гідно. Часто ми "купуємося” на зовсім дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя нецікавим і примітивним. Крім основного призначення, кожен з нас, я вважаю, має своє особисте покликання. Бог кожного з нас знає і любить, і кожного наділяє тим чи іншим талантом, чи якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо не відчуваємо у собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то все одно можемо розвивати в собі щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам дуже часто бракує у житті. Для кожного з нас дуже важливим є те, як ми зуміємо повестися у дріб’язкових, буденних справах. Бо часто людина грішить тим, що будує якісь величезні плани, мріє про високе життя і не вміє бути уважною до щоденних потреб своїх ближніх. </span>
<span>Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. Люди повинні жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. Але та допомога тільки тоді буде шляхетною, якщо вона є безкорисною. Ми з самого дитинства живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню потребу якогось ставлення до них. Вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують нас, дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять і піклуються про нас. Мама не сподівається якоїсь особливої нагороди від дитини; вона просто любить її, і цього їй досить. Так може будуватися і суспільне життя. </span>
По перше вони захоплюючі дають корисне читання для розуму і душі. По друге вони показують життя дітей в тих обставинах і ситуаціях які нехарактерні для дітей. По третє вони можуть дати кожній дитині правильні життєві орієнтири.
Друзі...Ким вони є для мене?Вони для мене все.Саме вони допоможуть та підтримають у скрутну хвилину.Я вдячна за це своїм друзям.Якби не вони,я б ніколи не знала "що таке по справжньому жити та насолоджуватися життям".Друзі для мене такі ж важливі,як коріння для дерева.Якби не вони...мабуть я загинула у світі через самотність.
Отже,друзі для нас дуже важливі!Бережіть та цініть друзів пам'ятаючи,що без них, ви як дерево без коріння!
<span>Три – символ світової Єдності, формула творення світу та моделі Всесвіту, що об’єднується та уособлюється в Святій Трійці. Бо тільки три приводить до єдності, до органічно єдиної одиниці: протон, нейтрон й електрон – об’єднуються в атом; минуле, теперішнє і майбутнє виражають єдиний час; верх, середина і низ дають світову вертикаль; газ, речовина і тверде тіло виражають стани існування речовини…</span>
Що таке дружба?Дружба - це велика цінність у житті людини.Як сказав Павлуша Завгородній з твору В.Нестайка "Тореадори з Васюківки" ;"Нема нічого кращого в житті за дружбу!".
В цьому творі яскраво описано дружбу між головними героями - Явою та Павлушею.Спочатку хлопці не товаришували.Але в ситуації на баштані Ява проявив свої дружні якості.Коли всі хлопці покинули замурованого в кавунах Павлушу,Іван(справже ім`я Яви) прийшов йому на допомогу і вони разом втекли від діда Салимона.
Одного разу,як хлопці прибули до Києва Павлуша зауважив ;"...радість,якої не можна розділити з найліпшим другом, - то не повна радість".
Павлуша та Ява разом знаходили вихід з різних ситуацій,підтримували й допомагали одне одному,як і личить справжнім друзям.Вони вигадували різні "штуки-викаблуки"не через свій злий характер,а заради їхньої слави ;" - Треба,щоб слава про нас гриміла на всю Васюківку,як радіо на травневі свята", - казав Ява.
В цій повісті наводиться багато прикладів спражньої дружби,що вимірюється взаємодопомогою та порозумінням. "Заради дружби люди йдуть на тортури,сідають у тюрму,життя віддають...", - казав Павлуша.