Нестора Літописця назівають упорядником "Повісті...", адже точний автор невідомій. Є багато теорій, про те хто написав "Повість минул літ", але однозначної відповіді нема. Зокрема є три редакції твору
1) Була створена в 1113 році-Нестором, який на той час був монахом Києво-Печерського монастиря
2)Була укладена в 1116 році ігуменом Видубецького монастиря.
3)Була укладена 1118 році монахом того ж Видубецького монастиря для сина Володимира Мономаха Мстислава.
До того ж деякі вчені вважають, що усі три упорядковники працювали разом.
<span><span>1. </span>Ішов справді парубок. На
перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух
тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов
стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс
невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице
довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі
широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна
зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже
палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість
і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...</span>
<span><span>2.</span>На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на
широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи
далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою
ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а
тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, —
видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла,
хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.</span>
<span><span>3.</span>А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве,
головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти
жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те!
дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий,
ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа,
або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак
розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...</span>
<span><span>4. </span>Виродок іде<span>! — кричить, забачивши<span> здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток!
— підхопить другий. — Ходім до нього!</span></span></span>
<span><span>5. </span><span>Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од
товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою,
гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали
хвилю горою — з самого споду до верху.
</span></span><span><span>6. </span>Закипіла
в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив;
зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна.
Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався
десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб,
поставив у току: отакі скирти понавертав!<span>
<span>Дивуються
люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб
вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема.
Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив
корову на ярмарку.</span></span></span>
Приближается праздник !!! Новый год !!! В нашей школе 25 декабря будет проведён бал-маскарад . Представьте как много будет разных масок и образов , я очень люблю такие школьные мероприятия , ведь на них очень весело . Я очень хочу чтобы на следующий год тоже было проведён такой замечательный праздник.