Климко заночував у снопі сіна і поласував галетами які дав йому солдат. У курені Климко згадував про дядька Кирила як їм було добре до того як його не стало. Пацюків з вагової вигнав Зульфат старий друг Климка, він взяв жаринки і закинув їх у нірки і прикрив ці нірки щоб миші задихнулися. У село зайшли італійці і все порозкрадали. Після італійців майже нічого не залишилося все порозкрадали і поспалювали. Люд вимінював одяг все що в них було на сіль та інші потрібні речі.
Биография?
ГАЛИНА МАЛИК
Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську
Запорізької області. 1964 року сім'я переїхала в селище Середнє на
Ужгородщині. Дитинство і юність майбутньої письменниці були радісними і
спокійними. Вона добре вчилася в школі, мала веселий характер, почуття
гумору і... не збиралась бути письменницею.
Батько Галини Миколаївни за фахом був агрономом, і його разом із
сім'єю направили у Донецьку область працювати на дослідній виноградарній
станції. Але Галину Миколаївну завжди тягнуло на Закарпаття, туди, де
пройшло її дитинство.
Своє перше знайомство з книжкою Галина Миколаївна запам'ятала на
все життя. Це сталося у день її народження, коли мама зробила малій
Галинці диво-подарунок — збірку «Українські народні казки», яка стала
для неї «і букварем, і розвагою, і цілим новим світом».
Один з перших спогадів дитинства: мама клопоче біля плити — варить
борщ, а Галинка тягне стільчик, щоб сісти біля її ніг, і просить: «Мамо,
читай «Падав сніг». Перший цей віршик Платона Воронька, якому її
навчила мама, — був найулюбленішим, а перша книжка, яку їй подарували —
«Українські народні казки» — як зараз перед очима. Читати почала з п'яти
років, як розповідає мама. І тоді ж батьки передплатили дитячі журнали —
усі, що тоді виходили. Читала дівчинка дуже багато, шкільний
бібліотекар спочатку навіть змушувала її переказувати книжки, — вона не
вірила, що Галя так швидко повертає їх прочитаними.
Довгими зимовими вечорами Галина читала старенький «Кобзар». Дуже
любила «Морську чайку» Юрія Збанацького, «Першокласницю» Євгенія Шварца в
перекладі Богдана Чайковського, «Лессі повертається додому» Еріка
Найта, «Дикий ліс» Орлина Василева, звичайно, «Алісу в Країні чудес»
Льюїса Керролла.
Закінчивши школу, вона вступила на філологічний факультет
Ужгородського університету, працювала коректором у міській друкарні,
потім — у Закарпатській обласній науковій бібліотеці. У 1991 році Г.
Малик обіймає посаду головного редактора видавництва «Закарпаття». А з
1998 року вона — видавець та редактор журналу для дітей «Віночок».
Писати майбутня письменниця почала ще зі шкільного віку. Потім
кинула, та коли сама стала мамою, почала створювати віршики для своєї
доньки. Галина Миколаївна дуже добре пам'ятає, як вона сприймала світ у
дитинстві, усі свої дитячі відчуття. Тому її вірші для дітей легкі, з
простими, інколи зовсім неочікуваними, сюжетами. Це також вірші-загадки,
вірші-підказки, а також такі, в яких ти часто-густо діти можуть
впізнати себе і свої справи, які
вони або доводять до кінця, або не доробляють, які вони люблять робити, а які — ні.
Якось у інтерв'ю Галина Малик сказала: «Для того щоб писати для
дітей, треба просто бути щасливою людиною... Адже звідки, як не з себе,
можна дістати весь той прекрасний казковий світ, якого в реальності не
існує?»
Галина Миколаївна не приховує, що свої перші дитячі книжки написала
через потребу пояснити якісь прості та важливі істини своїй старшій
дочці. Утім, аналогічно — для власних дітей — привели у світ Пеппі
Довгупанчоху Астрід Ліндгрен, Вінні-Пуха Александр Мілн, Мийдодіра
Корній Чуковський та багато хто ще. І хоча діти Галини Малик уже
виросли, вона і дотепер пише «для своїх малих дітей», іронічно додаючи:
«По інерції...».
Згодом Г. Малик почала писати казкові повісті для дітей. З
персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди,
відбуваються небезпечні та радісні події: то реальні діти потрапляють у
казкову країну, а то герої казкових країн потрапляють у наше реальне
життя. А ще, коли читаєш повісті та п'єси письменниці, здається, що їхня
авторка перебуває серед своїх героїв — разом із ними переживає все
описане у книжках.
Г. М. Малик — член Національної спілки письменників України з 1991
року. Більшість своїх творів письменниця присвятила дітям. Найвідоміші
її твори — це «Подорож Алі в Країну Чудес», «Злочинці з паралельного
світу», серія невеликих поетичних збірок для дітей. За повісті
«Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» та «Подорож у королівство
сяктаків» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О.
Копиленка. З незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих
повістей, уже познайомились юні читачі Іспанії, Італії, Франції,
Німеччини та інших країн. А за повість, яка називається «Злочинці з
паралельного світу» (а згодом з'явилися й «Злочинці з паралельного світу
- 2»), Г. М. Малик було присуджено звання лауреата літературної премії
імені Лесі Українки 2003 року. До речі, цієї престижної премії, крім
Галини Малик, були свого часу удостоєні її земляки Володимир Ладижець та
Степан Жупанин.
<span>2005 року в тернопільському видавництві «Підручники і посібники»
вийшла нова книга Галини Малик — казка «Пригоди в зачарованому місті».</span>
Дорога Тося!
Вибач мені будь ласка. Я подумав над своїми вчинками і вирішив, що вчиняв зовсім не правильно. Ти напевне дуже образилась? Та я пишу тобі цей лист зі своїм зізнанням у тому, що я справді змінився. Я більше не жорстокий і беззжальний, яким ти мене запам"ятала, а добрий і ввічливий хлопчик. Ти напевне не віриш мені? Та я приїду наступного літа знову, і ти переконаєшся в моїх словах. Ми разом будємо гуляти і годувати качок. Обіцяю! Ще раз щиро прошу вибачення. Ти дуже гарна, милосердна і добра. Я хочу стати таким, як ти.
З пованою, Юрко.
Образ Климка
(Григір Тютюнник "Климко")
Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка, дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта, чесна робота, щасливе життя.
А як щодо асоціацій на поняття "війна" та "злидні"? Жорстоке, холодне, стрімке, бурхливе. Питання про завтрашній день, взагалі про життя, невпевненість у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання...
Війна і мир. Світло та темрява. Після довгого часу, проведеного у світлі, у несподіваній темряві ми не побачимо нічого, крім густого мороку. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Страшних подій, які відбулись і які ще стануться. Мільйони життів скалічено, зруйновано так, що не відбудувати і не повернути.
У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє у вир подій — смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, але затишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди — усі опікувались ним. І він допомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив, але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза з молоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж міцне щастя, — та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.