Кожен з нас з усмішкою згадує дитинство. Хтось був розбишакою і забіякою , а хтось милим дитятком , як ангелятко. Проте всіх батьки однаково любили, пестили і доглядали.
Згадати всі - всі пригоди просто неможливо , проте є ті , які назавжди в пам'ять. Для декого це перше катання на велосипеді і розбиті коліна , для декого - власний будиночок на дереві, а для декого - захопливі історі дідуся про пошуки скарбів.
Здається, що в дитинстві все простіше. Ніяких турбот. В пісочку сидиш , ліпиш великі замки і ні про що не думаєш. Але раптово все змінюється. У голівці дитини виникає питання : "Як зліпити цей замок, якщо пісок надто сухий і не тримається?". От вам і вели-и-ика проблема виникла.
Або їж собі яблуко , що матуся принесла, і насолоджуєшся. Але знову нізвідки підкрадається проблема : "Як вкусити , якщо сьогодні вирвали передній зуб?!".
Проте які б"проблеми" нам на шляху не траплялися , усі ми так мріємо повернутися у той безтурботний час , коли казочки на ніч вигравали в уяві , а іграшки ставали справжніми друзями.
Івоніка любив її (землю). Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.
Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.
Дні числить Бог, а ми маємо лиш на голові те, аби їх прожити.
Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.
Чоловік без землі нічого не значить.
Хто не любить землі, той її не потребує мати.
НЕ ЛІНУЙСЯ , ДІВОНЬКО, КВІТИ ВИШИВАТИ- БУДУТЬ ТЕБЕ МОЛОДУ НА РУШНИКАХ ШАНУВАТИ
<span>Нам, дівчатам, говорили-" вишивайте квіти! Будут у вашій родині здоровенькі діти"</span>
Шапку в вересень вдягну,
Книжку у портфель кладу
Олівці і ручки теж,
Ліні місця не знайдеш
А коли, ліниця будеш, ти оцінку гарну не заслужиш.
... Хлопчиків дуже вразив варварський вчинок дядька Шпичака. Томувони поїхали до лісника і розповіли йому про жорстокий вчинок дядька. Лісник уважно слухав і думав, як заспокоїти хлопців та покарати дядька. Разом вони поїхали на місце злочину. Лісник впевнився, що лось з заповідника та вжахнувся з жорстокості людей до природи. Лісник вирішив, що покаранням для дядька буде піклування про тварин в заповіднику до кінця його життя, а хлопцям дозволити приходити до заповіднику в будь-який час.
Завжди шкода кожну тварину, яка страждає від бездушності людей.