В стихотворении "Метель" Иван Алексеевич Бунин рисует картину зимы и раскрывает свои чувства и образы. В эту зимнюю ночь оживают образы Мороза, метели и елей.
Автор прибегает к использованию средств художественной изобразительности.
Стихотворение содержит олицетворения: метель поёт песни, берёзы и ели дремлют, необычный живой образ Мороза заглядывает в окна и "бродит в туманном сиянье".
Напевне, кожен з нас хоч раз у житті на декілька хвилин відчував себе яянином. Візьмемо звичайний приклад: хтось пропонує тобі допомогу, але через власне горде «Я» ти від неї відмовляєшся, навіть тоді, коли так її потребуєш. Інколи, зовсім рідко, яянином бути корисно, це загартує твою наполегливість і підвищить самооцінку, але важливо не перебільшувати!
<span>Коли ж яянин починає полонити тебе, не треба цьому піддаватись, потрібно боротись! Не можеш сам – </span>звертайся за допомогою<span>, не соромся, зумій перебороти у собі пиху та зухвальство. </span>
<span>Отже, інколи в собі ми бачимо яянина, але важливо вчасно його побороти. </span>
Денисенко Катерина
За яких обставин можна потрапити до країни яян?
<span>Яянином, </span>звичайно, можна стати. І не обов’язково в дитинстві чи юності. Це може трапитись з людиною і у дорослому віці тоді, коли вона почне дбати про себе більше чим це необхідно. Таких яянів вистачає навколо нас, потрібно лише придивитись, краще пізнати людину.
А от чи можна потрапити до самої країни яян? Як хлопчик-козопас опинився там? А головне, чому?
<span>Старий, немощний дідусь розповів головному героєві про історію </span>свого життя<span>, як він випав за борт судна, на якому служив юнгою, під час сварки. А хлопчина опинився на вулицях міста </span>в той момент<span>, коли залишився на самоті зі стадом кіз. </span>
Можливо, людина може опинитися серед яянів тоді, коли вона зовсім самотня, нікому не потрібна (адже наш герой сирота). Або коли втрачає почуття людяності, взаєморозуміння, взаємопідтримки (як це трапилось з юнгою)?
<span>Тому кожному з нас потрібно задуматись, ким і яким бути, дбати лише про себе чи хоч інколи </span>зважати на людей, які навколо і, можливо, потребують уваги або хоч теплого слова. Можна жити яянином серед людей. Але страшно опинитись в далекій невідомій країні, з якої немає вороття! Вибір за нами…
<span>Пелепей Олександр </span>
Чи схожий я чимось на яянина?
<span>Виявляється, дуже складно дати відповідь на таке просте питання «Чи схожий я чимось на яянина?». Намагаюся знайти докази того, що ні! Але, з’ясовується, що яянин в мені таки є. Стає сумно і навіть трохи страшно. Адже я стараюсь жити так, щоб в усьому і завжди допомагати своїм рідним і близьким людям. Дуже люблю, ціню і поважаю своїх батьків, вчителів. Захоплююся старшим братом. Однокласники – є </span>найкращими друзями<span>, товаришами. Ніби, все добре. </span>
Але ж інколи мені дуже лінь допомагати мамі, ну хоча б посуд мити зовсім мені не хочеться; вчора я обхитрила брата-Віталія, щоб зробити приємність собі; а ще не завжди даю списувати математику однокласникам. Та й ситуацій з учителями теж назбирається, хоча б тому, що все і завжди встигнути неможливо!
<span>То що ж – я неідеальна! І клаптик яянина таки сидить в мені! Та найважливіше те, що я це усвідомлюю, і </span>буду робити все<span>, щоб він не ріс і не завойовував мене. </span>
<span>1Странная наружность, угрюмо сдвинутые брови, стук костылей и клубы табачного дыма, которыми он постоянно окружал себя, не выпуская изо рта трубки, – все это пугало посторонних, и только близкие к инвалиду люди знали, что в изрубленном теле бьется горячее и доброе сердце, а в большой квадратной голове, покрытой щетиной густых волос, работает неугомонная мысль.
2</span>Помни смертный час,
Помни трубный глас,
Помни с жизнию разлуку,
<span>Помни вечную муку…
3</span><span>Казалось даже, будто он свыкся с своей долей, и странно-уравновешенная грусть без просвета, но и без острых порываний, которая стала обычным фоном его жизни, теперь несколько смягчилась. Но это был лишь период временного затишья. Эти роздыхи природа дает как будто нарочно; в них молодой организм устаивается и крепнет для новой бури. Во время этих затиший незаметно набираются и зреют новые вопросы. Один толчок – и все душевное спокойствие всколеблется до глубины, как море под ударом внезапно налетевшего шквала.
4</span><span>В эту минуту блестящий метеор, сорвавшись откуда-то из глубины темной лазури, пронесся яркою полосой по небу, оставив за собой фосфорический след, угасший медленно и незаметно. Все подняли глаза. Мать, сидевшая об руку с Петриком, почувствовала, как он встрепенулся и вздрогнул.
5</span><span>Все эти темные представления мучили и не удовлетворяли. Они стоили больших усилий и были так неясны, что в общем он чувствовал лишь неудовлетворенность и тупую душевную боль, которая сопровождала все потуги больной души, тщетно стремившейся восстановить полноту своих ощущений.</span>