Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки пожаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова й уявила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі речі?!».
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/21880413#readmore
<span>привіт павлусь,ти мене вразив своею хоробрістю,відважнісю та чесністю,я б дуже хотів з тобою зустрітися ,та дізнатися про всі твої пригоди,я гадаю в майбутньому ти станеш ще хоробрішим та найсміливішим козаком,який буде й надалі прославляти свою рідну країну та село спасівку</span>
<span>Не копай (не рий) іншому ями, бо сам у неї впадеш. Хто іншому (другому) яму копає, той у неї сам попадає. Хто іншим лиха бажає, сам лихо має. Не роби нікому того, що тобі не мило. Чого сам собі не зичиш, того і другому не жадай.
Шкода нікому не мила.
Що мені нині, то тобі завтра. — Нині мені, а завтра тобі.
Що тобі не мило, і людям не зич.
Є каяття, та нема вороття.
Що посієш, те й пожнеш.
Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш.
Із чим прийдеш, із тим і підеш.
Куди дерево підрубане, туди воно й пада.
Поганий чоловік не проживе в добрі свій вік.
Злодія любить — себе губить.
Погана людина, погана й душа.
Злий чоловік зліший вовка.
Лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі.
Хоч одягне вовк і овечу шкуру, а все вовком буде.
Як Рябка годують, так Рябко й гавка.
З добрим поживеш — добре й переймеш, з лихим зійдешся — й свого позбудешся.
Розжалівся, як вовк над поросям: від'їв ноги та й плаче.
Чорт із чортом братались, поки обидва у яму попались.
Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
Вовчу думку має. — Думає по вовчому. — Вовк, то вовче й думає.
Гадина в його словах дихає.
Гадину за пазухою має.
Добрий пес лучший, як злий чоловік.
Лихий доброго попсує. Послухавши жука завжди в гною будеш.
Чим горщок накипів, тим буде смердіти.
Бережись козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усіх боків
Доброго добре всі вспоминають, а лихого ніколи не забувають
Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла й сподівайся.
Світ не без добрих людей, та й свинота не звелася.
Хочеш собі добра, не роби нікому зла
Де є добрі люде, там біди не буде. —Доброго тримайся, поганого цурайся
Хто добре робить, тому зло не шкодить.
— Хто за добро не дає дяки, той не варт і здохлої собаки.
— Хто не робить добре людям, той і сам себе не любить.
Злий спить, зле йому й сниться.
Злий злого не поправить.
- Злий їздець і найкращого коня з'їжджу є.
- Злий чоловік гірший вовка.
- Злі компанії, і доброго чоловіка зіпсують.
- Злість відкриває рот, а закриває очі
- Злому добра не ради, бо не подякує.
- Злому чоловікові не поможе наука
ані слава, лиш біда та кара. -І тим зле і там недобре.
- Краще зло терпіти, ніж його творити.
На злого чоловіка і собака бреше.
- Не роби нікому зла, бо помста
в десять раз більша бува. Не штука злим бути, а ти
будь добрим.
- Однією ногою вже в гробі стоїть, а ще зло творить.
- Сам мужичок, як кулачок, а зла, як у козла. Таке-то зле око: на зелений ліс зів'яне.
- Хто не зазнав зла, не вміє шанувати і добра. Бережить козла спереду, коня ззаду, а лихого чоловіка з усія боків.
- Лихе доброго не любить.
- Від собаки києм одженешся, від чорта відхрестишся, а від лихого не відчепишся.
- Лиха собака з плоту не згине. Лихому чоловікові і в гостині не догодиш. Нема лісу без вовка, а села
без лихого чоловіка. Не той лихий, хто кричить, а той, хто мовчить. Сердитий, бо давно битий.
- Сердитась баба на діда, а він того не відав. Через те вона худа, що сердита така.</span><span><span>3 годов<span> назад </span></span><span><span>от </span><span>Диляра Рахматуллина
</span></span></span>
Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі.
Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...»