Отечественная война 1812 года— война между Российской империей и Наполеоновской Францией на территории России в 1812 году.
Причинами войны стали отказ России активно поддерживать континентальную блокаду, в которой Наполеон видел главное оружие против Великобритании, а также политика Наполеона в отношении европейских государств, проводившаяся без учёта интересов России.
На первом этапе войны (с июня по сентябрь 1812 года) русская армия с боями отступала от границРоссии до Москвы, дав перед Москвой Бородинское сражение.
На втором этапе войны (с октября по декабрь 1812 года) наполеоновская армия сначала маневрировала, стремясь уйти на зимние квартиры в неразорённые войной местности, а затем отступала до границ России, преследуемая русской армией, голодом и морозами.
Война закончилась почти полным уничтожением наполеоновской армии, освобождением территории России и переносом военных действий на земли Варшавского герцогства и Германии в 1813 году (см.Война Шестой коалиции). Среди причин поражения армии Наполеона российский историк Н. Троицкий называет всенародное участие в войне и героизм русской армии, неготовность французской армии к боевым действиям на больших пространствах и в природно-климатических условиях России, полководческие дарования русского главнокомандующего М. И. Кутузова и других генералов
Трудовая денежка — мозольная.
Без хорошего труда нет плода.
Не поклонясь до земли, и грибка не подымешь.
Зажиточно жить — надо труд любить.
Без учебы и труда не придет на стол еда.
Без хлопот и труда растет не кукуруза, а лебеда.
Будешь трудиться — будет у тебя и хлеб, и молоко водиться.
За труд не бьют, а награды дают.
- Робинзон Крузо - очень хороший человек. Он меня вкусно кормил и не оставил. Так хорошо, что я с ним подружился. Не все человеки такие как он, они жестокие и плохие. Если бы не он, меня бы съели. Робинзон многому меня учил и я его любить!
Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада (6 грудня) 1871 (на Катеринославщині) у сім’ї ремісника. Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря». З 1897 — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших. Член РУП. Був одружений на доньці Миколи Вербицького Вірі Миколаївні Вербицькій. Батько поета Марка Вороного. 1901 — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. 1910 — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. 1917 — один із засновників Української Центральної ради. 1917 — один із засновників і режисерів Українського національного театру. 1920 — емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо. 1934 — М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім висланий на Одещину. 7 червня 1938 — Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян. 10 листопада 1957 — рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано