Художник Ісаак Левітан любив зображати російську природу. Вона є головною темою багатьох його картин. «Березовий гай» — одне з кращих творів цього великого живописця.
Береза — надзвичайно красиве дерево, йому присвячено багато пісень та віршів. Не дивно, що і Левітан, замилувавшись мальовничим куточком березового гаю, вирішив перенести на полотно білі стовбури беріз, зелене листя, променисту траву під деревами. Картина, що зображає березовий гай в сонячний літній день, насичена великою кількістю квітів. Ми бачимо переливи сонячних відблисків, гру світла і тіні. Зелений колір, характерний для літа, є основним у картині. Але художник, зображуючи дерева і траву під ними, використовував безліч кольорів і відтінків. Ми бачимо на березах і на землі блакитні, бузкові, рожеві, рожево-жовті відтінки.
Соковиті фарби Левітан використовував для того, щоб підкреслити красу листяного лісу, пишність килима з трав і квіток. «Березовий гай» — гімн літа, яскравого сонця і російської березі. Художник не зобразив небо, але можна не сумніватися, що воно блакитне, і по ньому пливуть білі хмари. Дивлячись на картину, мені хочеться порадіти теплого літнього дня, сонячного світла, прозорому лісового повітря.
Вміло використовуючи яскраві фарби, Левітан зміг створити чудовий образ рідної милою всім нам природи. «Березовий гай» піднімає настрій, вселяє оптимізм. Не дивно, що ця картина улюблена нашими співвітчизниками багато десятиліть
МОЯ УКРАЇНА
На росах, на водах,
На всіх переходах
Курличеш мені в журавлиних ключах,
Моя Україно,
Родима країно,
Ясні небеса в материнських очах.
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос
У душу мені засіває зерно.
Моя Україно,
Колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
З тобою розлука —
Гірка моя мука,
Печаль журавля без гнізда в чужині.
Моя Україно,
Білявко-хатино,
З твойого вікна світить доля мені.
Рано сонечко схопилось, у росі перлистій вмилось. Річка синіє, зітхає, сміється. В'ються тумани, пливуть над землею. Не крийся туманом, небо! Вийди, сонечко, на наше полечко! Злітай, птице, у чисте небо!
<span>Протягом свого історичного розвитку український народ переживав безліч трагічних і драматичних періодів. Та, незважаючи на це, він ніколи не впадав у відчай, «не плакав», а перемагав, знаходив у собі внутрішні сили виживати й творити добро. Мені здається, що неабияку роль у цьому відіграло, передусім, надзвичайне вміння українців жартувати, сміятися. Тому, на мою думку, саме веселу вдачу варто вважати однією з головних рис українського національного характеру, яка допомагала й допомагає йому не впадати в гріх розпуки й сліз (а буття нашого народу ой як часто давало приводи для цього!). Істинно девізом нашого народу могли б стати слова: «Треба сміятися, щоб не плакати!»</span>
Ответ:
риб'ячий - І рибйачий І - 7 б. 8 зв.
Объяснение: