Рід літератури «Заповіт»: лірика.
Вид лірики «Заповіт»: патріотична (громадянська).
Жанр «Заповіт»: ліричний вірш.
Віршовий розмір «Заповіт»: хорей.
Провідний мотив «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду; віра поета у світле майбутнє України.
Композиція «Заповіт»: за формою «Заповіт» — монолог. Складається із шести строф, що об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу.
Експозиція: «Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій...».
Зав ’язка: «...Як понесе з України... Кров ворожу...».
Кульмінація: «...Вставайте, / Кайдани порвіте...».
Розв’язка: «...І мене... Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом».
Тебе план или что? Если план тогда сделай пункты,пункты обычно делятся по тому сколько абзацев столько и пунктов.
В пунктах краткое описание одной из частей текста.
Детектив: Справа про крадія яблук
-Діду, чого ти такий засмучений? - спитав свого діда Сергійко, виходячи з авто. Він тільки що приїхав до діда у село на канікули.
- Та прикро мені, що не зможу пригостити тебе яблуками з того дерева, що я три роки тому посадив, пам'ятаєш? Перший врожай для тебе беріг. Такі яблука гарні були, великі такі, соковиті... А тільки що побачив, що якась потвора дерево обтрусила. Жодного яблучка не залишила, ще й гілку ось зламала. Півгодини тому ще були, до того, як дощ почався, а тепер... Ох, лишенько!
- Ну, тільки б знайти цю падлюку, я йому покажу, як красти! - сердито промовив Іван Андрійович, тато Сергійка. Але як його знайти?
- Тату, тату! Так дощ же був, тобто відбитки слідів мали залишитися! - відразу здогадався Сергійко.
- Ти маєш рацію, синку, - погодився з сином батько. - Ходімо, пошукаємо.
І дійсно: на ґрунті чітко були помітні відбитки чоловічих чобіт. Вони вели до краю городу і далі, до невеличкої хатинки неподалік.
- Ах ти ж негідник! - не втримався дід. Це ж хата Степана-невдахи, пияка тутешнього. Ну, я йому...!
- Ні, тату, - твердо сказав Іван Андрійович. Я сам до нього піду побалакати. Поясню йому, що красти не можна. Битися ми не будемо, не хвилюйся.
За годину тато повернувся і приніс мішок яблук. Тих самих яблук, що зникли з дерева. Про що він говорив зі Степаном, тато не розповів, але після цього випадку Степан вибачився перед ними, мовляв, біс попутав. І більше він ніколи нічого не крав.
Привіт Юрко, я дуже рада, що маю змогу написати тобі листа. Я гадаю, що ти не правильно вчинив з Тосею. Адже вона хотіла як краще з тобою дружити, а ти дуже ображав її. Твій вчинок з каченятами був не героїчним, але все можна виправити. Напиши Тосі листа, у якому будуть твої вибачення, гадаю вона вибачить тебе. Бажаю успіху, і щоб ви з нею ще довго-довго товаришували.
епітети:
"Дощами мита, перемита,"
"Мій ревний біль і ревний жаль"
метафори:
"Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї"
"Снігами знесена у даль"
"Між круглих соняхів із літа"
"Мій крик життя на цілий світ"