Відповідь:
Саме цей символ вірного кохання знову нагадав, надихнув ще раз пережити і згадати почуття, які і не зникали ніколи.
Пояснення:
Експозиція- Олександер Великий весь світ звоював І отсе в Вавілоні, мов бог раював. А побожний аскет вік в пустині прожив Зав’язка- На ж тобі сей малий золотистий горіх. Розвиток дії- Кульмінація- А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі! Ні, богине! Візьми свій дарунок назад! Розв’язка- Прояснів його ум, серце збулось химер, А в опівніч саму Олександер умер.
Найкраще в житті, що дає змогу збагнути, що ти живеш – це твої вчинки. Не завжди ти робиш правильно, але все одно прагнеш до добрих дій, як би не було при цьому важко. Навіть зла людина прагне до добра, хоч якби не ховалася за маскою байдужості та негативу.
Одне прислів`я каже : «Зле тому, хто добра не робив нікому». На мою думку це й справді так. Адже зробивши добру справу, не тільки добре тому хто отримав, а й тобі на душі світлішає . Та не завжди людина розуміє позитивні вчинки, може к неї не було поряд потрібної людини котра б навчила його цьому. Але вчитися ніколи не пізно.
Гарні вчинки не завжди повинні бути глобальними, адже достатньо буває поступитися комусь місцем у транспорті, чи навіть зробити звичайний комплімент знайомій людині, або просто почати свій день з посмішки, це вже великий крок. Роблячи добрі справи пам`ятай, що вони до тебе повернуться, як бумеранг, це стосується також злих вчинків. Як кажуть, на добро добром й відповідають. Та не завжди так трапляється в житті, але люди завжди вірять в найкраще. Напевне саме віра в краще робить людину людиною.
Кожна людина співчуває адже яка б вона не була вона відчуває співчуття. Але не кожна людина його показує.
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч "крихітку землі із-за Дніпра". Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії "Лічу в неволі дні і ночі..."
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії "Заповіт" автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії "Тим неситим очам" Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.