Толя вийшов "сухим" із цієї пригоди, Федько не видав його, взяв усю вину на себе. Тяжко захворівши, побитий розлютованим батьком, Федько через три дні помер. Не стало доброго, відважного, чесного хлопчика. <span>А Толя із цієї пригоди не зробив ніякого висновку, залишившись боягузливим, черствим і бездумним. Він навіть забрав Федькового чижика, безсовісно збрехавши його матері, що виграв пташку у Федька.</span>
Мені часто говорять, що я особлива... Це, звичайно, дуже приємний комплімент, чи не так? Мимоволі усміхаєшся і навіть не знаєш, як же відреагувати на подібні слова. Але вся радість зникає згодом, коли починаєш усвідомлювати, що бути особливою – не так просто. Бути особливою – це бути відповідальною за ту ж свою особливість. Бо що означає бути «не такою», як усі? Доречніше буде сказати, а що ж означає бути не такою, як усі у нашому сучасному суспільстві? Мабуть, не мати шкідливих звичок, не вживати алкоголю, не лаятися, намагтися вчитися, дбати за рідних та близьких, а не лише за себе, брати активну участь у суспільному житті, а ще – любити життя, людей, Бога... Перелік можна продовжувати. Сумно, але у нашій країні воно так, навіть більше – у всьому світі воно так. Але якщо не брати до уваги соціальні чинники, якщо звернутися до власного «я», до своєї особистості, задаєшся питанням: а в чому я особлива? Адже не всі люди знають про твоє життя, не всі знайомі з тобою так близько. То чому ж говорять що я особлива?<span>
Ось тут стає страшно. І страх цей з'являється власне від усвідомлення тієї своєї відповідальності. І здається тоді, що ти така недоречна у цьому світі. Яка це людина – особлива? Очевидно, по-особливому вона мислить, по-особливому спілкується, по-особливому любить, дивиться на світ по-особливому, а найголовніше – до такої людини особливі вимоги і вона ж сама вимагає по-особливому, вимагає по-унікальному, завжди більше, завжди від себе...Особлива ... Дивне слово. Так. Я нарешті погодилася з цим. Я є особливою. Моя унікальність полягає в тому, що я дитя Господа. Ні! Навіть не так. Моя унікальність полягає в тому, що я зрозуміла, що я дитя Господа. А всі діти Бога є особливими. У них життя геть інше: завжди радісне (навіть коли сумно), завжди щасливе (навіть коли біда), завжди сповнене дивної насолоди (навіть коли дуже гірко й прикро). Так, я особлива, бо прийняла цей дар – бути дитиною Бога. Це так важко – розказати й пояснити, які відчуття переповнюють тоді. Відчуття тихої, спокійної радості, блаженної надії і нескінченної довіри до Нього. І тоді я готова відповідати за свою особливість, бо вона дана Богом.Так. Я особлива!</span>
Сашко - бідний, хоробрий, підтримував софійку.
Вадим - заможний, байдужий, брехливий.
Сніжана - мрійлива, розумна, добра.
Ірка - розумна, заздрісна, ?.
Нет абсолютной свободы ни у кого, даже если они, бия себя в грудь, утверждают это. Человек зависим от работы, от семьи, от друзей, даже от любв, т. как он социальное существо. Помните слова? Жить в обществе и быть свободным от общества нельзя. Относительная свобода существует у людей сильных духом, могущих пойти напролом, но такие люди вечно гонимые
«Джури козака Швайки» головні герої Пилип Швайка Василь Байлемів Мацик Левко Заярний Володко Кривопичко Лесь Одуд Тиміш Перепічка Штефан Вирвизуб Демко Дурна Сила дід Кібчик Всі ці козаки задерикуваті й гордовиті, але дружні й щирі, віддані й відкриті, прагнуть не здійснювати подвигів, а бути на своєму місці, при ділі, «що в тебе Богом закладено, віддати добрим людям» Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів.