Учені мухи зібралися на симпозіум, щоб розглянути походження приказки «Не робіть з Мухи Слона».
Муха-доповідач сказала, що приказка неправильна. Виходить, що первинним був Слон, а Муха — вторинною, тоді як усе навпаки. і вислів має звучати «Не робіть із Слона Муху».
Муха-співдоповідач сказала, що Слон не вартий жодної уваги, адже він не вміє ні літати, ні дзуміти. їхню думку підтримала інша Муха-оратор, наголосивши, що Слон неповороткий і зовсім не пристосований до життя. Найсерйозніша учена Муха підсумувала: немає ніякого Слона! У кожному разі, його ніде не видно!
<span>Учасники симпозіуму радісно задзижчали. І справді, де той Слон? Просто симпозіум проходив на його спині...</span>
<span>епітети:<span>люди добрі, <span>поет нещасний, </span></span><span>сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,<span>прудкії коні,<span>вільні руки.</span></span></span></span>
<span>метафори:н<span>е цвіла урода гожа, </span><span>сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.</span></span>
<span> порівняння:розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і<span> мов сон, життя минало.</span></span>
<span>гіпербола:</span><span>розходилась по світу с</span><span>тоголосою луною</span>
антитеза: у мужички руки чорні,<span> в пані рученька тендітна.</span>
інверсія:раз у раз ходила молодь п<span>існі – слова вислухати.</span>
фразеологізм:с<span>піймати вітра в полі</span>
архаїзми: гр<span>аф, графство, герольди. </span>
<span>Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
</span>
<span>Ой стрічечка до стрічечки
Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.
Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!
</span>
<span>Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
</span>
<span>Ой маю, маю я оченята
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
</span>
У світі йде одвічна боротьба двох протилежних сил: добра і зла. Кожна людина на своєму шляху обов'язково зустрічається з їх проявами і після цього набуває життєвого досвіду, мудрості.
Саме народ у своїх численних казках, легендах, переказах завжди підносить тему протиборства добра і зла. Напружені сюжети казок ведуть нас шляхами боротьби сильного, мужнього і шляхетного героя з підступністю, жорстокістю, злом. Як правило, герой виходить із найскладніших ситуацій переможцем, бо він захищає свою землю, своїх рідних, друзів, побратимів. Перемагає добро - так в ідеалі бачить і малює народна уява внаслідку протистояння світлих і темних сил.
Обидві ці сили дуже могутні, тільки одна з них творча,життєданна, а друга - руйнівна, страшна, жорстока.
На жаль, у житті не як у казці: добро не завжди перемагає зло. Християнська мораль вчить нас нейтралізувати зло добром, не відповідати злочином на злочин, не мститися за кривди, бо це може призвести до великої вселюдської трагедії.
Та люди - дивні створіння. Вони не дослухаються Божих заповідей, чинять всупереч їхнім застереженням і часто розплачуються за такі свої гріхи муками власного сумління, а то й життям.