Число слова снiгом однина
Майже кожний вихідний ми проводимо в лісі, там у нашої родини є свої заповідні стежки. Входячи до лісу, ми вітаємо знайомі дерева. Навіть дали імена деревам, що приглянулися нам. Віковий дуб-богатир має ім'я казкового царя Берендея, берізку назвали Снігуркою. А от ялинки-підлітки уздовж стежини до лісового озера Чорне одержали ім'я Подружки-Зеленушки. Одного разу ми допомагали працівникам місцевого лісництва збирати жолуді. їх потім відправили в інші лісництва для одержання саджанців дуба.
Узимку дуб Берендей спить, але, коли доторкнешся рукою до його стовбура, відчуєш, що кора тепла. У її складках знаходять притулок різні комахи, а наст під дубом засипаний коричневим різьбленим листям. Вітер сухе дубове листя піднімає і заносить у ялинник. Воно, начебто новорічні прикраси, причаїлося у хвої ялинок Подружок-Зеленушок. Крім дубового, у ялинкових гілках ховається й сухе листя беріз, кленів, осик. А влітку Подружки-Зеленушки здаються непоказними, інший гість лісу найчастіше не зверне на них уваги. Хіба можуть вони зрівнятися з величним дубом Берендеєм або з красунею берізкою Снігуркою!
<span>Узимку все змінюється. Темна зелень хвої привертає до себе погляд, вона ніби зігріває тебе в холоднечу. От ми й вирішили напередодні Нового року прикрасити Подружок-Зеленушок різнобарвним серпантином. Як же ми були вражені, коли, прийшовши в черговий вихідний до лісу, не побачили на звичному місці одну з Подружок-Зеленушок. Ялинку хтось зрубав... На пеньку лежала лише сумна сніжна шапка, на сусідній ялинці сиділи, настовбурчившись, горобці. Здавалося, вони теж сумували разом з нами. Ми, звичайно, прикрасили серпантином ялинки, що залишилися. А коли поверталися додому, купили в магазині невеличку ялинку в діжці. Вона ще така маленька, що прикрашати її ми не стали. Зиму вона проведе в нашій квартирі, а навесні ми віднесемо ялинку до лісу й посадимо замість зрубаного дерева. Буде Подружкам-Зеленушкам нова сестричка. </span>
Вчора я отримала ціновий лист
Її автор – невтомний шукач істини і правди Микола Пономаренко. Він вважає, що Щастя – це найважливіше для кожної людини, немає нічого більш бажаного в житті людини, ніж Щастя. <em>«Ради персонального Щастя робиться все на світі»,</em> – пише автор. Він вважає, що Щастя найбільш можливе в етнічному середовищі. Хто, як не він, має право це стверджувати – адже 33 роки він живе в США, країні, в якій «плавляться» національності та їхні культури. <em>«США – це країна з ідеологією «перемішування» рас і народів аж до їх повної асиміляції»,</em> – пише Микола Пономаренко. І живучи в цій країні, він побачив не тільки важливість протилежного шляху – збереження роду, але і реальність природних процесів, які противляться такій ідеології. Його діти і онуки асимілювалися в американському середовищі, він залишився єдиним повнокровним українцем в родині – «останнім із могікан».
Окрім Щастя, окремі глави в книжці присвячені питанню творчості та творчого класу. Автор виклав погляди на Щастя таких видатних філософів, як Епікур, Аристотель, Гегель, Ніцше, Сковорода. Йдеться й про батьків американської цивілізації – за останні два століття не було більш успішного зусилля в соціальній сфері розвитку людства, ніж створення США, вважає Микола Пономаренко. <em>«Америка була створена розумовим пошуком і впровадженням глибоких філософських знань в життя»</em>, – пише він.
Кожний розділ книжки автор називає борозною – бо ж його гасло звучить так: «Будем орати ниву Буття, назва якій – Життя!» Отже на борозні «ЩО ТАКЕ НАЦІЯ» можемо прочитати про глобалізацію етнічних формувань і про українські етномережі – вкрай важливі на сьогодні питання. До речі, Микола Пономаренко придумав й сам термін «етномережа» 6 років тому. На борозні «ДЕРЖАВА ВЕЛИКОЇ ОРІЇ» читаємо про те, як світ стає єдиним економічно і розділеним національно, про національні держави у глобальному світі, про карту поляка і подвійне громадянство, а також про глобальність держави Великого Орія.
На борозні «РОЗУМ І СВІДОМІСТЬ. ДУХОВНІСТЬ І ВІРА» автор, зокрема, зупиняється на духовній історії України. Розуміючи, що нашому народу потрібна духовна єдність, він шукає відповіді на питання: якими були наші пращури, що вони робили, як себе поводили. <em>«Україна є однією з небагатьох країн світу, які можуть відправлятися в прадавнє аж до самих витоків існування людства»</em> – пише Микола Пономаренко. Він пише про Розум і Свідомість, про Духовність і Віру. Він пише про своє розуміння того, чому навчав Христос: <em>«Вчення Христа було про те, як досягти вищого розумового рівня і що для цього потрібно робити. Якби це вчення було зрозумілим церковникам, то ми мали б зовсім іншу церкву», </em>– пише Микола Пономаренко. Автор вважає, що реформа церкви – абсолютна необхідність! Він критикує рідновірів, пише про ідоловірство і пояснює, як досягти духовної єдності.
Книжка називається «Оріянство». Що таке Оріянство читаємо у заключній восьмій борозні. В ній автор пропонує придуманий ним символ Оріянства, який ми бачимо на обкладинці книжки.
Отже прочитайте книжку Миколи Пономаренка «Оріянство. Українська духовна мудрість, або Роздуми про Щастя» і будьте щасливі! Адже досягнення Щастя – це моральна ціль життя людини, стверджує автор.